fbpx
Історії з життя
У білій святковій хустині Орися сиділа коло вікна. Раз-по-раз, поглядала на дорогу. Вирішила, що краще одягнути окуляри, бо ж може й не побачити коли приїдуть. Сьогодні їй аж вісімдесят. Мати рідна! Аж гірчить ця дата. Орися доньку чекала з родиною. Обіцяла ж, приїде

У білій святковій хустині Орися сиділа коло вікна. Раз-по-раз, поглядала на дорогу. Вирішила, що краще одягнути окуляри, бо ж може й не побачити коли приїдуть.

Сьогодні їй аж вісімдесят. Мати рідна! Аж гірчить ця дата. Це ж ось, нещодавно з Дмитром свої познайомилась, нареченою була, тримала на руках свою малесеньку Тетянку. А тепер їй вісімдесят. Дмитра уже десять років, як не стало. Донька і сама уже тричі бабуся.

Встала до печі. Узявши довгу коцюбку, трохи розгребла жар і поставила величезну стару, як світ чавунну сковорідку. Там були налисники. Її Тетяночка обожнювала саме от такі з печі. Ох і наморочилась вона з ними учора. Ноги ж уже не слухають, а таки вистояла біля плити. Замісила млинців аж на три літри, бо ж гостей очікувала багато. Така дата. З’їдуться усі усі! Це якщо її рід порахувати, то чоловік з тридцять буде.

Десь там у залі на столі стояла тушкована качечка і тарілок з сорок холодцю. Шкода, що не ті уже роки. Он учора під вечір, так виморилась, що ледве до ліжка дійшла. Добре, що є мобільні. Зателефонувала сусідці, та прибігла з апаратом міряти тиск. Сварилась звичайно. А Орися і слухала і ні. Хіба ж може вона свою родину з пустими руками зустріти. Завтра ж усі приїдуть, Таня он дзвонила, попереджала. А на столі, що нічого й не буде?

Чекала Орися! Від кожного дзвінка мобільного підскакувала на місці. Друзі, знайомі, колишні співробітники. Забігали і вітали, але “своїх” не було. П’ята, шоста, сьома вечора. Уже дрімота підкрадалась, але Орися не здавалась.

О восьмій набрала доньку. Крізь голосну музику ледь розібрала, що вона наразі зайнята. Весілля у чоловікової сестри. Між іншим сказала “Вітаю” і запитавши чи у мами щось нагальне, додала, що приїдуть десь на наступному тижні.

Тихо у хаті, аж мурахи по шкірі, як тихо. Тетяна пройшла у вітальню. Від спожитого учора, чи від безсонної ночі, а може від несподіваної звістки у Тетяни все обертом ішло перед очима. Не встигла!

Сусідка зателефонувала о десятій, що Орисі геть зле. Летіли з чоловіком і чомусь обоє злі були на маму. Забаву зіпсувала їм. Саме веселощі, а тут таке. Не думалось про непоправне. У дорозі її та звістка і застала.

Тетяна поволі пішла на кухню. Квіти. Океан квітів.

— Господи! Я ж і не привітала тебе, мамусю!

Сльози застилали очі. Підійшла до печі, притулилась до неї, як до рідної. Тепла! Щось мама готувала напевне. Зазирнула в середину і обімліла. Налисники її улюблені! Дістала і прямо, як було руками брудними понесла до рота.

— Це ж мама для мене, для мене готувала. Ніколи більше і не скуштую їх мамусечко. Рідненька моя!

Гіркі, ой які ж вони гіркі здались Тетяні. Такі на смак, напевне, материнські сльози.

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page