Марина переживала розрив з коханою людиною, думала, що все життя даремно без нього пройде.
Погане самопочуття Марини стало дуже батьків тривожити, мама побігла в аптеку, щоб тест купити. Результат підтвердив побоювання батьків. Стан випускниці не міг залишитися непоміченим.
Марина дуже хотіла мати малятко від коханої людини, але батьки навіть слухати не хотіли; в такому віці ставати матір’ю – життя собі зіпсувати, все попереду.
Все ж послухалася Марина, зробила проступок, про який все життя шкодувала.
Марина вийшла заміж у двадцять три роки, наречена виглядала чудово, фігура красива, плаття дороге, чоловік теж ставний. Молода дружина відразу дитячу кімнату в квартирі облаштовувати почала, чоловікові вечорами говорила, що на вихідних потрібно купити для малюка.
Місяць за місяцем проходили, а нічого не виходило. Марина почала часто той день згадувати, коли сама себе щастя позбавила.
З чоловіком сперечалися постійно, жити нестерпно разом, і двох років не прожили-розлучилися.
Марина багато часу зі своїм колегою проводила, після робочого дня разом гуляли, в гості Сашко заходити став.
Одного разу набрався сміливості, зізнався, що кохає давно, запропонував заміж за нього вийти.
Марина не роздумувала, добре знає Сашу, чоловік приємний, надійний. Тільки весілля влаштовувати вона вдруге не хотіла, розписалися без торжества.
Марина дуже сподівалася, що з Сашею вийде справжню сім’ю створити. Тільки очікування були марними.
Якось вночі Марина прокинулася, Сашу безсоння мучило. Він запропонував донечку з сиротинця взяти. Радості Марини не було меж, вона давно про це думала, тільки сказати боялася.
Незабаром в квартирі стало шумно, криклива Василинка любила вимагати уваги до себе.
Марини у відпустку пішла, Василинці всього три місяці. Дівчинку батьки обожнювали. Василинка росла примхливою, все чимось незадоволена була. Батьки ні в чому доньці не відмовляли.
У п’ятнадцять років Василинка зовсім некерованою стала, вчитися не хотіла, іноді навіть ночувати додому не приходила, тоді батьки шукали її де тільки можна. Марини себе згадувала, часто так поводилась.
Якось бабуся в гості приїхала. На кухні посуд брудний, пил на меблях. Бабуся взялася Василинку розуму – розуму вчити, тільки внучка її і слухати не збиралася, лежала, втупившись у телефон. Ох, як це бабусю розлютило.
— Вдома бруд, а ти відпочиваєш, ледащо яке батьки виховали.
— Сама і прибери, якщо в чистоті сидіти бажаєш. Мене це анітрохи не бентежить.
— Совісті ти не маєш, мама з татом працюють до вечора, потім за тобою, за панею, доглядай!
Василина схопилася з дивана, розлютила її бабуся.
— Дістала, краще б і не приїжджала.
— Ти невдячна, краще б тебе не брали батьки з дитячого будинку, там би навчили.
Василина немов скам’яніла, дивилася нерухомо на бабусю.
Бабуся схаменулася, та пізно, слова не забереш назад. Старенька плакати почала, прощення просити. Василина теж розплакалася, вона так маму з татом любить, вони ж їй дуже дорогі, і схожа вона на маму.
Василина з бабусею довго сиділи на кухні, бабуся розповідала, якою в дитинстві Марина була.
Домовилися вони, що забудуть про те, що бабуся наговорила, що це таємницею їх буде.
Василина з того дня дуже змінилася, намагалася всю роботу по дому виконати, щоб мама ввечері відпочити могла, вечорами з підручниками сиділа, вчитися стала краще, батьків кожен день перед сном поцілувати намагалася, вона була така щаслива, що саме вони її мама і тато.
Фото – ілюстративне, з відкритих джерел.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
