Розумієте, мені зараз сімдесят сім років і я живу з третім чоловіком, але от шлюб брала тільки з першим. За Семена я вийшла заміж дуже юною, в вісімнадцять років. Але тоді вже вважалося, що вже трохи засиділася в дівках. Він був старшим за мене на п’ятнадцять років і мама була дуже рада, що я виходжу за нього, бо він вже був шахтарем і мав добру зарплату.
– Йди, йди, – казала вона мені, – Там і зарплата хороша і пенсія буде велика. Будеш добре за ним жити.
Я не скажу, що я кохала якогось чоловіка, щоб не хотіла за Семена. Ні, я спокійно погодилася, бо ж мама сказала, що так буде краще, то так і буде.
Жили ми… Жили та й все… Двоє дітей і я на роботі, постійно крутилася аби все було в домі до ладу, діти щоб гарно вчилися. Я не можу про життя з Семеном сказати, що було щось не так, але й не було гарно, як я вже потім зрозуміла.
Отак все життя з ним і прожила, рахуйте до п’ятдесяти років, як його раптово не стало.
Я вже собі за ним і місце пригледіла та сказала синам аби лавку мені поставили, щоб хтось не впхався.
Я отак вже себе готувала до такого життя, як тут зустріла Дмитра.
Ох… Не думала я, що відчую таке щастя, дівчата! То було, як наче я на світ народилася! Наче Бог мене вдруге на світ привів! Наче я до того й не жила!
Діти наші були не проти наших стосунків, ми переїхали з Дмитром до нього і так прожили душа в душу двадцять три роки.
Надто мало, я так вважаю, бо я хотіла аби ми жили ще довше і відійшли в один день. Я була певна, що буду поруч тільки з Дмитром. Так, я любила Семена, як людину, як батька своїх дітей, але от як чоловік він був ну дуже далекий від хорошого, як виявилося.
Я всім серцем і душею полюбила Дмитра і отримала таке щастя, про яке й не знала.
Я продовжила далі жити в Дмитровій квартирі, адже його донька була вже в іншій країні. Я на неї не претендувала, але вона мені сказала, що я зробила її тата щасливим, тому найменше, що вона може для мене зробити, то дати мені змогу дожити віку в домі, де ми були щаслив.
І ось я так собі жила і знаєте, вже готувалася до вічності. Ходила до церкви щодня, сповідалася раз в тиждень і причащалася.
І там я познайомилася з Іваном. Він теж готувався до вічності ми на цій темі і зійшлися, що почали розповідати, де кращі вінки, кращий зал для церемонії, кращий ритуальний сервіс.
І так він до мене зайшов на вечерю, далі другий.
Я вже звикла, що маю готувати щодня перше і друге та компот. Що мені ще на одну людину розрахувати?
Я ж не збіднію, а чоловік собі сам так не зготує. Тим більше, що мої діти мені продукти з села привозять свіжі і натуральні, якраз для здоров’я.
Отак ми з Іваном живемо вже три роки разом і знаєте, що я дуже вдячна Богові за нього. Ми разом все робимо, він добрий і дуже відданий, він в усьому мені допомагає: в магазин разом, готуємо разом, прибираємо разом.
Яким би чудовим не був Дмитро, але всю хатню роботу я мала робити сама, а про Семена я взагалі мовчу. А от Іван він дуже господарський, дуже співчутливий, дуже розуміючий.
І знаєте, я вже почала переосмислювати з ким же я маю бути поруч у вічності? З Семеном я брала шлюб, а з іншими ні… Це мене питання дуже турбує і я не можу знайти правильного рішення.
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
