Бабуся чоловіка залишила у спадок будинок. Йому та його сестрі. Він був уже стареньким, але ми вирішили відремонтувати будівлю та жити там. Будинок був на два входи, тож нічого й ділити із зовицею не довелося. Двір та зручності спільні, а так кількість кімнат однакова.
При мені проходив уже поділ спадщини. Все пройшло тихо та мирно. Свекруха одразу відмовилася від майна, адже вона звикла жити у місті. Дітям сказала, що хочете, то й робіть.
Чоловік скинувся грошима з чоловіком сестри на дах та зміцнення фундаменту. Ми хотіли продовжити ремонт, але сестра чоловіка вийшла з себе. Мовляв, вона у цю хатинку на курячих ніжках вкладати гроші не збирається. Її чоловік опустив голову вниз і пішов – він не звик сперечатися із дружиною.
Ми з чоловіком планували жити у цьому будинку. Селище знаходилося неподалік міста, у нас була своя машина, тому добиратися до роботи ми могли швидко. Тим більше, нам набридло жити в однокімнатній. Ми давно мріяли про приватний будинок, проте будівництво з нуля потягло б чимало грошей.
Для зовиці цей будинок був як дача. Вона планувала сюди приїжджати влітку, щоби посмажити шашлик або відпочити. Родичка одразу сказала, щоб ми на неї не розраховували.
За чотири роки ми повністю відреставрували свою половину будинку. Звісно, влізли у кредит, але це не головне. Ми облаштували теплий санвузол, провели опалення, поміняли проводку, вікна та засклили лоджію. У будинку роботи не припинялися цілодобово, але ми вперто йшли до своєї мрії.
Зовиця ж весь цей час моталася по курортах. Вона не цікавилася, чим ми займаємось і що з її половиною. Сестра чоловіка жила собі на втіху і не напружувалася. Проте потім у неї з’явився малюк і та засіла у декреті.
На цьому поїздки закінчилися, та й з грошима стало туго. І тут вона згадала про свою половину будинку. З маленькою дитиною важко у чотирьох стінах, а там можна бігати та розважатися цілий день на свіжому повітрі.
На той час ми вже переїхали до будинку, а свою квартиру здали в оренду. Її половину будинку ми взагалі не чіпали, але за ці роки вона не згнила. Не знаю, як сестра збиралася жити там без опалення, адже приїхала з валізою на цілий місяць. Вона почала проситися до нас на тиждень – довелося пустити.
Племінник дуже галасливий. Та й сестра поводилася весь цей час, як хотіла. Так як я працюю віддалено, мені заважала подібна обстановка, тому я на якийсь час поїхала до подруги.
Так склалися обставини, що я повернулася майже за місяць. Тиждень гостювала у подруги, а потім занедужала моя мама і довелося затриматися. Про сестру чоловіка я взагалі забула, адже була впевнена, що вона вже давно поїхала додому.
Як же я здивувалась, коли я застала її у нас. Вона поводилася як господиня, ще й зять приєднався. Але я так жити не збиралася. Я прямо спитала, коли вони планують з’їжджати.
– А де мені жити? У мене дитина маленька, – сказала зовиця.
— Ми тебе завтра відвеземо до міста, — відповіла я.
– Я не хочу в місто.
— Так як за цей час ти навіть не спромоглася навести порядок, повертайся назад.
— Та чому я з тобою говорю? Це мій будинок!
— Твій будинок через стіну, туди і йди.
Вона намагалася вмовити мого чоловіка, але він теж натякнув, що вона загостилася. Та хмикнула й поїхала.
Тепер ми спокою не маємо зовсім. Свекруха просить прийняти її доньку, а Аліна обрала іншу тактику. Вони приїжджають сюди рідко, але влучно. Влаштовують галасливі гулянки після яких ми не можемо навести лад у дворі і знайти половину наших речей.
Ми починаємо огорожу будувати, щоб повністю розмежувати ділянку. Більше жодних компромісів — зовиця сама так хотіла.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
