fbpx
Історії з життя
– У мене все так буденно. Ні квітів, ні ласощів давно уже від нього не чекаю. Прийшов, висварив мене — пішов на нічну зміну. Вранці прийшов — знову висварив. Наварю супу — чому не борщ? Наварю борщу — чому не суп? Усе не так, що б не приготувала, що б не зробила

Ірина, підмалювавши губи, шепнула Наталці:

– Зіткнулася сьогодні у маршрутці із таким красенем, що й не передати! А парфум який! Справжній «Крістіан Діор», не якась підробка. Поступився місцем, усе зиркав на мене. Добре, що нові туфлі, ще й колготи із узором.

Наталка явно була сьогодні не в гуморі, зло хмикнула:

За матеріалами – Вісник Переяславщини.

– Поступився місцем, бо побачив наївну дівчину, яка ладна почепитися на першого зустрічного. У тебе ж на лобі написано, що у вічному пошуку! Кишені перевірила? У сумочці все на місці?

Подружка хихикнула:

– Це ти свого називаєш дурником, не змогла вибрати порядного, а у мене все буде інакше! Щоб знала, мене сьогоднішній красень запросив на каву.

– У отой генделик, що біля гастроному, де подають каву у пластикових стаканчиках? Вітаю, це саме той принц, на якого ти чекала усі ці роки!

Ірка, почувши такі слова, надулася й відвернулася від подруги, бо якось у пориві відвертості тій призналася, що чекає чоловіка своєї мрії й на менше не згодна. І оце тобі сьогодні таке… Увесь день і слова не промовила до Наталки, лиш скоса поглядала.

Дівчата майже рік працюють разом, інколи ходять на каву, інколи під час обідньої перерви заглядають до секонд-хенду. Наталка часто розповідала про свого “дурника”, чомусь ніколи не проскакувало у розмові ім’я того чоловіка, лиш оте образливе слово.

Наступного дня Наталка винувато видавила із себе:

– Ну, як там твій? Чи, може, їли й пили за твій рахунок?

– Подарував квіти, пригостив морозивом, потім я його запросила до себе… Не на вулиці ж нам розмовляти?

Наталка зітхнула:

— Справді принц, а у мене все так буденно… Ні квітів, ні ласощів давно уже від нього не чекаю. Прийшов, висварив мене — пішов на нічну зміну. Вранці прийшов — знову висварив. Наварю супу — чому не борщ? Наварю борщу — чому не суп? Усе не так, що б не приготувала, що б не зробила.

Час минав. Ірина майже кожного дня ділилася новинами, називала чоловіка не інакше як Принц.

— Вчора повів мене на місток біля річки, рахували зорі, обіймалися, така була місячна та зоряна ніч! Принц навіть читав вірші про кохання.

– А мій мене востаннє возив на город. Спочатку до своїх батьків, щоб посадила, посапала, а потім вибрала, а тепер хоче взяти кілька соток землі, щоб не мотатися кожного тижня до села по городину! Мовляв, загоратимеш собі й сапкою орудуватимеш потихеньку: перші огірочки, помідорчики – це ж так гарно. Кілька кущиків смородини посадимо! Мало домашньої роботи, то ще й город додасться!

Ірка замріяно:

– Сидіння у його машині такі м’якенькі, заяча мордочка прикріплена біля дзеркала, він її Нюсею називає.

– А твій Принц часом не Вовка-таксист? Ах ти ж зміюка! Кажеш, заяча мордочка біля дзеркала?

Ірина крізь сльози виправдовувалася:

– Я й гадки не мала, що мій Принц – це твій Дурник!

Автор – Людмила Левченко.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook