Мені завжди здавалося, що моя родина щаслива. У мене був люблячий чоловік, з яким у шлюбі ми прожили близько десяти років. З ним у мене двоє прекрасних дітей, які радували нас щодня. Ми жили у просторій квартирі, на яку самі заробили. У мене і чоловіка була улюблена робота, де ми мали можливість розвиватися.
Мені, як казали всі мої родичі та знайомі, залишалося лише насолоджуватися життям та отримувати від нього задоволення. Саме так я й робила упродовж десятиліття. Тільки потім все почало змінюватися, я не відразу, це відчула.
У мене закралася здогадка, що чоловік не зовсім вірний мені, але щосили відганяти подібні думки. Мені вдалося відволіктися, забути на якийсь час про свої сумніви. Я навіть переконала себе, що накрутила себе, що все це мої вигадки. Але тільки згодом моя впевненість розчинилася.
Якось випадково мені потрапив на очі телефон чоловіка. Зазвичай я його навіть до рук не беру, але тут у мене рука потяглася до переписки. І відразу переконалася, що не помилялася, що моя інтуїція мені правильно все підказувала.
Я не хотіла мовчати, вирішила не вдавати, що нічого не сталося. Коли ми з чоловіком залишилися наодинці, я відразу сказала, що бачила все, чим він займається. Він нічого не заперечував, але й у зраді не зізнався.
Чоловік намагався мені пояснити, що загрався, що його співрозмовниця – це захоплення, яке нічого не означає. Я ж була непохитна. Я сказала Владові, що не буду терпіти побрехеньки, що просто нестерпно, коли мене дурять. Також я запропонувала розлучитися, на що він відреагував дуже емоційно.
Влад намагався мене переконати, що такий крок – це зайве, що мені не варто на нього йти, що в нас усе буде добре. Але я не могла вірити йому. Я знала, що той, хто зрадив один раз, неодмінно зробить це ще раз.
Дітям ми все пояснили, після чого розлучилися. Потім я переїхала до свого рідного міста, забрала сина та доньку з собою. Ми почали вибудовувати нове життя, в якому не було мого колишнього чоловіка. Точніше, він був, але існував лише у ролі тата.
Він дзвонив дітям, допомагав їм матеріально. Я не була проти цього, але мене дуже злило, що Влад дзвонив і мені. Цікавився він не лише потребами дітей, намагався повернутися до теми зради, хотів обговорити зі мною те, що сталося вкотре. Я розуміла, що йому важливо було почути, що я його вибачила, що я не тримаю на нього зла, що не проти все почати з чистого аркуша. Але я не збиралася озвучувати ці слова.
Поступово мої стосунки з колишнім зійшли нанівець. Мені це було приємно. Але я бачила, що діти теж не підпускають тепер батька близько, що вони від нього віддаляються. Мене це засмучувало, але на ситуацію я не могла вплинути.
Через якийсь час я знову вийшла заміж, народила ще одну дитину. Мій другий чоловік прийняв моїх дітей від першого шлюбу, у них вибудувалися прекрасні стосунки. Мені це було приємно, я раділа і тішилася з того, яка в мене чудова сім’я.
Проблема полягає в тому, що я постійно згадую першого чоловіка, подумки повертаюся до розлучення з ним. Мені почало здаватися, що я надто поквапилась, що не варто було отак різко все обривати, адже Влад так нікого і не зустрів, не побудував серйозних стосунків. Мені також ніяково перед дітьми, мені почало здаватися, що саме я позбавила їх рідного батька.
Мені почали часто натрапляти на очі приклади, коли після невірності стосунки зберігаються, коли в подружжі вибачають подібні помилки. Словом, я втратила впевненість у собі, у своєму вчинкові. У такому стані мені складно планувати майбутнє, адже минуле не відпускає мене.
