У моєї куми просто ідеальний порядок і я завжди хотіла бути на неї в цьому плані схожою, але тепер, коли дізналася, якими методами це все забезпечується, то вже й не знаю чи такого я хочу своїм дітям?

Все почалося з того, що я вибралася до куми в гості, ми не часто це робимо, бо й робота і діти. То як раз в рік зустрінемося, то й добре, хоч живемо на одній вулиці. Я вже не дуже пригадаю чи то був ювілей у кого чи свято релігійне, але я з дітьми вперше прийшла до неї і просто стояла з роззявленим ротом – все сяяло і блистіло! Та й мої діти це зауважили, бо донька прибігла з іншої кімнати і зашепотіла мені в вухо:

– Мамо, у Василька всі іграшки в коробках!

Мами, які не знають, де коробки від конструкторів мене зрозуміють. Бо легше все згребти в одну купу, ніж те все розкладати по коробках і ще й місце вони займають.

Поки ми гостювали, то діти погралися в кімнаті і пішли на вулицю, а я зайшла туди, бо моя щось забула, чи то светр чи шкарпетку і очі свої забула – й сліду не було від того, що діти бавилися! Ні тобі розкиданих іграшок, ні тобі зсунутих покривал на землю, ні подушок на підлозі. Ідеальна чистота!

Я йшла додому просто прибита тією інформацією, адже у мене вдома був страшний гармидер, а ліжка в дітей ніколи не були застелені.

– Мамо, а Василько всі іграшки зібрав і на місце поставив у шафу, – розповідали діти.

Я була вражена, що дитина такого ж віку, як моя донька, але знає більше порядок, як вона. Сама ж Ірина так само працює на роботі з восьмої до шостої і коли вона там бігає з ганчіркою по дому, я не знаю. Бо я мрію просто впасти після роботи на диван і все.

Але ж не може так бути, що людина така старанна. Ну має ж щось бути! Може, їй діти допомагають чи чоловік? Тому я вирішила у неї це вияснити.

– Ірино, я в захваті від того, як ти все тримаєш в чистоті. В мене такого порядку нема й перед Великоднем.

– Ой, бо я не сиджу перед телевізором, як ти, – каже пихато вона.

Ну, можна й перед телевізором посидіти, якщо того організм потребує. Не дізнавшись нічого, я пішла по подругах і вияснила невеличку деталь, яка наче все й пояснила і мене дуже сильно вразила.

– А чого б там порядку не бути, якщо її діти приходять додому лише поїсти і спати? Вічно ходять по сусідах, а до себе нікого не кличуть, то хто там буде все розкидати?, – ділилася одна подруга.

– Це правда! Діти зі школи і одразу переодяглися і хто куди в будь-яку погоду. Та вони вдома не хочуть бути, бо та Ірина рота як розкриє, що вони там щось посунули, то чути на пів вулиці!, – казала інша.

Отож, виходило, що діти приходять додому як в якийсь музей, де не можна нічого чіпати і все треба ставити на місце. І їй все одно, де вони ходять, бо вона вдома все витирає та протирає.

Може, це й добре, але ж діти мають бути дітьми, а ці що? Що вони билися подушками чи робили палатку під столом з покривал? Не знаю, щоб сталося з Іриною, якби діти на стіні намалювали метелика на квіточці, вона б напевно цього не пережила.

Плюнула я на ту чистоту давно, то що вже буду починати? Витирати кожну плямочку на новому кухонному чи полежати, то я обираю полежати. А ви як вважаєте – має бути в дітей дитинство, чи найкраще, щоб гості з відкритим ротом дивилися на ваші порядки? І чи маєте ви таких знайомих?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page