Я сиділа і дивилася на ці стіни і підлогу, але бачила їх не в відблисках венеціанки, а ще тільки пошпакльованими і на підлозі лежав матрац, світла не було, лиш висів провід, нам світив місяць через не зашторені вікна і вуличне освітлення.
Не було ні столу, ні стільців, ми їли на підвіконнику бутерброди, а замість холодильника було відро з водою, куди ставили продукти.
Він не вимагав від мене куховарити годинами, а я від нього стіл і дорогий сервіз. Може, в цьому справа? Ми не вимагала нічого один в одного, а давали більше, ні ж мали?
Далі я зрозуміла, що чекаю дитину і треба було вже й стола, і колиски, і плити, і холодильника, і машини, і відпустки на морі.
Хотілося мати найкраще, адже живемо один раз, тому ванна мала бути така, щоб на все життя була гарна, я вибрала дуже вишукану і практичну водночас, вона коштувала шалену кількість грошей, але ж це на все життя робимо. Так само я підходила й до всього іншого – зробити добре раз, щоб потім по десять разів не переробляти ремонт. Хіба не так?
– Оксано, а жити коли?, – якось спитав мене чоловік, коли в чергове їхав на роботу.
– Тобто? Приїдеш через два роки і будемо вже жити, – дивувалася я.
– Мені й таке все підійде.
– То тобі, а я хочу аби ми раз зробили добре і все, я ж тобі сотню разів про це казала.
– Ти скільки років хочеш користуватися цим всім? Наші діти все одно будуть переробляти!
– Ні не будуть. Класику завжди цінують.
І він їхав, а я ж теж не сиділа без діла. Я йому одразу сказала – чим швидше заробиш, тим швидше будемо щасливо жити далі. Я ж не винна, що ціни росли, мов на дріжджах? Та й дитина так само росла і треба було враховувати вже й її в витратах.
Я помічала, що чоловік схуд, але не надавала цьому значення, адже вдома відгодую, нароблю йому смакоти на цій сучасній техніці, бо у мене й хібопічка, мультипічка, мультиварка, гриль… Та купу всього.
Але чоловік дивився на приготовані страви на гарному столі з гарним посудом і не міг і шматочка з’їсти.
– Колись так мріяв про твої круасани, а тепер знаєш про що?
– Про що?
– Як з хлопцями сало їв на роботі, цибулькою зеленою притрусив, сіль… Так цього хочу…
– У тебе дієта, я тобі все на пару приготувала, все корисно і в чистоті.
– Та нічого я вже не хочу, – відвертався він до стіни.
Його не стало, донька вийшла заміж в іншу країну, живе там і не думає приїжджати. Мама просить мене переїхати до неї, бо вона свої стіни не може покинути, там їй все знайоме, там подруги її.
– Хочу пожити у своїй квартирі.
– А коли я буду жити у своїй квартирі?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
