У моїй родині 7 дітей. Я – друга дитина. Є старша сестра, яка дає носити свої речі, і каже робити все те, що робити має сама. І є 5 молодших. За якими я повинна дивитися.
Я вчуся в школі. Все, що я бачу – це пелюшки, прогулянки, казки. Я люблю своїх братиків і сестричок, але не так давно не знайшла спільної мови з мамою.
У школі був вечір, але мене не пустили. Маму з татом запросили кудись в гості. І вони вирішили, що я повинна залишитися, наглядати за молодшими. Моя старша сестра щовечора йшла на побачення. У неї вже є хлопець. А мені теж хочеться. Мені 16. Але я не можу навіть піти на вечір в своєму класі.
— Мам, я хочу піти на вечір. Попроси Жанну, нехай посидить з молодшими. Я нікуди не ходжу, навіть гуляти! Можу я хоча б на шкільний вечір піти?
І тут мені дорікають у самозакоханості. Мама розплакалася, сказала, що не хоче нікуди йти. А я повинна була вибачитися, і залишитися вдома.
Ось так.
Кілька разів мені говорили в школі, що від мене пахне неприємно. Це від того, що я у свій час руками прала брудні пелюшки. Батьки проти підгузків, і машинку пральну купили зовсім недавно. Я відчуваю себе нянею, або служкою.
Артем і Віка вже дорослі, вони допомагають по дому. Щось ми з Жанною робимо. А батьки тільки контролюють. Вони не часто ходять в гості, але періодично це роблять. А я зовсім не можу нікуди піти. Так теж не можна.
Я розповіла бабусі. Вона одна мене розуміє, мені здається. У той же вечір вона з’явилася на порозі.
— Я поживу у вас, – сказала вона, поставивши сумки.
Будинок у нас великий, і бабуся іноді приїжджає погостює. Місця вистачає.
— А що сталося? – запитала мама.
— А сталося те, що ви дітям життя не даєте. Ви кому привели у світ сім дітей? Ви думали, вам старші будуть молодших ростити? А у них дитинства, на вашу думку, не повинно бути? Чому у вас Діана сидить удома безвилазно? Як вам в голову прийшло не пустити дівчинку на шкільний вечір? Тепер я буду доглядати за молодшими. Нехай діти відпочивають.
Батьки мене винною одразу ж зробили. А бабуся заступилася, і залишилася. Я люблю свою сім’ю, але я хочу швидше почати жити окремо. Так не можна. На сімох у батьків явно любові не вистачає. Мене ніхто розуміти не хоче, до мене просто не доходить черга. Може, я не правильно мислю? Чомусь батьки вважають, що їм на гостину ходити можна, а у мене повинні бути тільки обов’язки, і ніяких прав!
Я була б щаслива, якби у мене було навіть більше сестер і братів, справа не в кількості. Важливо, щоб батьки прислухалися до всіх, і не відмахувались пославшись на зайнятість. Напевно, навіть якби нас було тільки троє, вони б все одно просили б старших наглянути за молодшим.
Перегляд без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
