Історія з «лихих» »90-х.
Коли я під вечір поступила на приймальний покій, ми з чоловіком чекали на появу нашої четвертої дитини.
Тобто на той момент сім’я наша вже була «безнадійно багатодітною». Другий і третій хлопчики у мене – близнюки, хоча в роду ні в мене, ні у чоловіка не було двійнят.
Тому головним сімейним питанням (з часткою гумору, звичайно) було: «А раптом знову двійня?».
Вже дуже сильно спереживалися наші бабусі-дідусі, бо ж допомагати всім довелося на перших порах. Але ні четвертий «ніндзя» йшов один.
Нарешті, все позаду…
Мене поклали в платну одномісну палату, яку ми з чоловіком заздалегідь оплатили. А через кілька годин принесли мені мого хлопчика на годування. Через кілька хвилин зайшла до мене в палату головна і каже, потупивши погляд.
– У нас тут така ситуація. Вранці сьогодні жінка 18-річна залишила тут дівчинку, написала відмову, викликала таксі і поїхала. Сама ледве ходила, але ні на хвилину зайву не захотіла залишатися. Справжній концерт влаштувала, довелося відпустити.
– А дівчинка така гарненька, здоровенька. А ви, як я знаю, дуже двійню хотіли. Я ось подумала… Може – заберете дитину? А ми напишемо, що ви матір. Так не хочеться дитину в сиротинець віддавати. Яке там життя для малечі? Сльози одні… Звичайно, це незаконно, можна пройти офіційну процедуру удочеріння, але це – МІСЯЦІ, і не факт ще, що віддадуть. А весь цей час дитина буде в притулку. Шкода.
Я, чесно кажучи, була ошелешена…
З головною, Любов’ю Степанівною, була добре знайома. Приємна жінка, добра дуже. Ми спілкувалися і поза стінами закладу. Тому, мабуть, вона і звернулася саме до мене з такою ось «слизькою» пропозицією.
Але на кону життя і доля дитини, від якої відмовилися… Рішення я прийняла майже моментально!
– А, – кажу, – була не була, – давайте. Досвід виховання двійні є. Нам якраз п’ятої дитини не вистачає до рівного рахунку. Жартома сказала, звичайно, але в кожному жарті, самі розумієте…
До слова, всі діти у мене – хлопчики, а чоловік так мріяв про доньку… Було це в лихі дев’яності, дітей тоді через інакше оформляли.
Мою Оксанку просто записали як мою, другу в двійні. А домашнім пояснила так, мовляв, буває, що на УЗД за першою дитиною другої не видно. Тому рідні питань багато не задавали, дивувалися тільки, треба ж, два рази двійня.
Тільки чоловік був в курсі, і прийняв моє рішення «на ура». Найсмішніше, Оксанка на нього дуже схожа, така ж блакитноока і світловолоса. Зараз діти виросли, і ніхто навіть не підозрює, що Окся нам не рідна. Та я і сама про це забуваю… Рідна!
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
