Я познайомилася зі своїм чоловіком, коли ми ще навчалися в університеті. Він відразу підкорив мене. Кому ж не сподобається високий стрункий брюнет?. Навколо нього було завжди багато дівчат. Розуміючи це, я не стала витрачати часу даремно і зробила все, аби зустрічатись з ним. Ми разом у шлюбі вже більше шести років. Я найщасливіша жінка у світі. Ну, принаймні хоч була нею.
Мій чоловік давно просив у мене завести собаку, так як дітей у нас немає і поки ми не збираємось їх мати. Це була його дитяча мрія і зараз він вважає є всі умови, аби її втілити в життя. Я дуже довго не погоджувалася, тому що не відчуваю величезної любові до собак. Мені стає лячно, навіть поруч з кімнатною чотирилапою, не кажучи вже про великого пса, якого обрав мій коханий. Але після довгих умовлянь я все ж здалась. Уже через тиждень у нашому домі оселився доберман.
Як тільки це цуценя переступило поріг нашого будинку, моє життя дуже змінилася. На жаль, не в кращу сторону. Мій чоловік весь час проводить з ним. У мене іноді складається враження, що він любить його більше, ніж мене. Постійно займається з ним і не відходить ні на крок. Ми віддалилися один від одного, тому як тепер у нас є пес, який навіть спить між нами. Сказати що я засмучена, це нічого не сказати. Адже це цуценя тепер ще й гарчить на мене, якщо я підходжу до свого чоловіка.
Він мене заспокоює і каже, що то тимчасово і скоро пес мене прийме. Намагається залучити мене до процесу його дресирування і догляду за ним. Але мені це не треба зовсім! Я ніколи не хотіла пса, мені не подобається їхній запах і я не розумію, що хорошого в тому, коли він приносить тобі палку, або йде поруч.
Чоловік почав ображатись на мене. сказав, що я могла б хоч заради нього зробити вигляд, що люблю його собаку. Але я ж не можу через себе переступити. Тепер між нами став пес. З’явились образи недомовленості і непорозуміння.
От що мені робити? Як повернути свою сім’ю?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
