fbpx
Історії з життя
У понеділок Валентина, як зазвичай несла нову звісточку від сина. Але біля хвіртки бабуся її не зустріла. Увійшовши до будинку, вона виявила Нюру на ліжку

Маленьке забуте богом і людьми село разом зі своїми жителями з тих, хто не захотів відриватися від своєї малої батьківщини і місця спочинку батьків, доживала віку. Молодь уже давно втекла в місто в пошуках кращого життя.

Валентина – наймолодша мешканка села. Не змогла вона залишити літніх батьків без опіки, і тепер в одній особі була і голова, і листоноша, і соціальний працівник. Будучи глибоко віруючою людиною, та й за переконаннями своїми, не могла вона відмовити в допомозі людям, які її потребували. Кому потрібно продукти з міста привезти, кому ліки. Телебачення в селі не було і єдиний зв’язок для людей похилого віку із зовнішнім світом – це листи. Раз в тиждень Валентина сідала в старенький уазик і їхала в районний центр, щоб привезти з магазинів і аптеки все необхідне для життя, а головне – забрати пошту. У цей день люди похилого віку чатували Валю біля воріт, в надії отримати замовлення і звісточку від дітей. Всі отримували листи, крім баби Нюри. Її єдиний син Грицько, як і всі, поїхав в місто, та так і пропав. Чула Валентина, що влаштуватися на хорошу роботу у нього не вийшло. Перебиваючись випадковими заробітками, він почав багато випивати. Так його і не стало через недобру звичку. Баба Нюра про це не знала, а сказати їй про те, що вже немає її єдиного сина Валя не могла. Тому бабуся щопонеділка теж виходила до хвіртки чекати лист від Григорія. Сусідка баба Марія, отримуючи в руки черговий конверт, запитала:

– Нюрко, а ти від кого лиса чекаєш? Грицько стільки років не писав, а тут раптом напише?

– Не твоя справа! Напише обов’язково. Просто у нього роботи дуже багато – сердито пробурчав баба Нюра.

У Валентини від образи за стареньку серце стислося, і вона погодилася:

– Звичайно, напише. Не слухайте її. Сама не розуміє, що говорить.

З того моменту оселилася у Валі думка написати лист за Григорія. Бабуся давно перестала добре бачити, тому прочитати сама не зможе й обману не помітить. Одне тільки турбувало жінку, що обманювати грішно. Але хвилювання за бабулю, яка багато років чекає звісточки від сина, взяла вгору.

Увечері сіла писати листа.

“Дорога моя матусю, доброго здоров’я тобі на довгі роки! Прости мене, кохана, що так довго не писав. Не виходило влаштуватися на роботу, і ось нарешті мені пощастило. Поїхав я жити і працювати на північ. Здоров’я моє в порядку, сподіваюся, що і твоє теж. Як зароблю відпустку, обов’язково приїду до тебе з гостинцями…”.

Валя знайшла в журналі картинку з північним сяйвом, вирізала її і вклала в конверт. Коли в черговий раз приїхала на пошту, то попросила дівчину для достовірності поставити штемпель. Завантаживши машину продуктами і іншими корисними речами, поспішила додому.

Як завжди баба Нюра чекала Валентину на лавочці біля хвіртки. Стара лава потопала в гронах червоних ягід і в жовто-помаранчевому вбранні. За словами бабусі посадили її чоловік з Грицьком, коли той пішов у перший клас, тому любила Нюра сидіти тут, занурившись у спогади. Побачивши Валентину біля сусідської хвіртки, вона встала і вийшла на зустріч жінці.

– Бабо Нюро, тобі лист – радісно повідомила Валя.

– Мені? – не відразу повіривши в те, що відбувається, запитала вона.

– Тобі, звичайно. Від Григорія звісточка. Я ж казала, що обов’язково напише.

– Щастя ж яке!!! – заголосила бабуся. Гордо глянувши в бік Марусиного двору, голосно, щоб сусідка почула, додала:

– Доню, а ти прочитаєш мені? Сама ж я не побачу. Ходімо швидше в дім.

Зайшов у хату, вона сіла на стілець біля вікна і приготувалася слухати. Валентина почала читати перші рядки. Баба Нюра заплакала. Сльози котилися по її зморшках, залишаючи мокрі сліди. Вона витирала їх передником і вдумливо слухала.

– Я так і думала, що важко йому, раз не давав про себе знати. Не хотів засмучувати. А тепер коли життя у нього виправилася, і написав мені. Спасибі тобі рідна! Ну ось і переступити за меже не страшно, коли у сина все добре.

– Зараз тим не можна про таке думати. Син в гості провідати приїде. Ви тільки чекайте його.

Раз на місяць Валентина писала черговий лист і вкладала в нього картинки білих ведмедів, полярних станцій. Бабуся не бачила, що на них намальовано, але зі слів Валі чітко уявляла, де тепер живе і працює її Грицько. Почуття гордості за сина зігрівало самотню душу бабусі.

У понеділок Валентина, як зазвичай несла нову звісточку від сина. Але біля хвіртки бабуся її не зустріла. Увійшовши до будинку, вона виявила Нюру на ліжку. В руках вона тримала дбайливо зав’язані атласною стрічкою листи від сина. Старенька заснула вічним сном з посмішкою на вустах, адже у її Грицька життя налагодилося.

Валентина заплакала. Вперше вона була горда, що обманула. Це якраз та неправда, що на благо.
Бережіть своїх матерів!

Автор: Лариса Bолодіна.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook