У сім’ї моєї дорослої донки зараз великі неприємності. Ніхто пальцями не вказує, але причиною усі вважають мене, хоча моєї вини ні на краплю.
От прямо іди, бабо, бери хреста до рук обкладайся барвінком і спочивай з Богом. А все тому, що свого часу моя донька дала обіцянку своєму сину меншому.
Моя донька доросла самодостатня жінка, їй давно за п’ятдесят. Є у мене і онуків двоє, теж уже великі чоловіки, які мають своїх діток.
дав Бог мені і правнуків побавити і внуків, шкода дід мій до цього часу не дожив. А як душенька радіє, коли за столом увесь рід збирається. Дивлюсь на онука і бачу риси свого чоловіка.
І не знав він його а смаки такі ж і сміх… а ще от так же бровою веде, якщо невдоволений.
А правнучка. Ляля дівчинка всі в маму мою. Така ж коса довга і ті ж брови чорні. Ох, і кавалерів же в неї було. тато не раз розповідав, що навіть після того, як вони у місті побрались у двір моїх діда із бабою свати приходили.
А я оце маю 87. Не дівка, звісно, але й не геть немічна. Порода у нас така – довгожителі. Он, мама моя, до дев’яноста дожила і мені передала те. Звісно не здорова я як у юності. але й не розсипаюсь, як подруги мої. Сама себе обходжу, до магазину бігаю, на пошту за пенсією. Та й подругу свою ще доглядаю. Самотня вона й води нікому подати. А я й приберу і їсти зварю.
Так от, ближче до суті. У родині моїй нині великі негаразди. Менший мій онук воду варить. Воно й ніби й правий він, не надто справедливо усе обернулось, а з іншого боку – а що ж зробиш? Мені важко на те дивитись, як ходять усі насуплені і не розмовляють одне з одним. І по всьому виходить, що моя то вина, хоч і винна я лиш у тому, що досі бігаю по цім світі.
Справа в тому, що коли старший онук мій оженився, то йому перейшов дім моєї матері під Києвом. Між онуками моїми різниця у п’ятнадцять років, то меншому житло на той момент і не потрібне було. Але донька моя завше йому говорила, що не образить і він матиме куди жінку привести – у мою квартиру. успадкує її коли мене не стане.
А я ж тут, а онук вже й татом двічі став. От і завів він мову про те, що не справедливо все вийшло і що батьки його обділили. Чи сам до того дійшов, а чи жінка підказала, то не суть. Хоче він аби все чесно було. Пропонує дім у якому брат живе продати і гроші навпіл поділити.
А старший онук теж не з соломи зроблений. У позу став і все, каже що не буде свій дім продавати. адже там уже скільки років прожив ще й усе до ладу саме привів.
Досебе в квартиру я кликати жити нікого не хочу – не той у мене характер, та й вік навчив, що з ріднею треба бути на відстані витягнутої руки у плані житла. До доньки теж не переїду. Куди на старості років зі своєї хати?
От і виходить, що я скрізь винна, хоч вини моєї тут ні на краплю. А сім’я наша прямо на очах руйнується. Мені шкода до сліз, а чим зарадити не знаю?
Може підкаже хто з людей розумних, як нам бути?
08,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
