Поки родина гризлася між собою за квартиру, Світлана Тарасівна придивлялася з ким віку доживати, бо старість вже тут як тут – сімдесят рочків скоро.
Он двоюрідна сестра старається: то молоко передасть, то сметану, курку свіженьку і вже Світлані Тарасівні радість. Племінниця прийде – поприбирає, племінники кран відремонтують чи грядки під квіти скопають. Сиди, мов генерал перед військом, і командуй.
Двоюрідний брат теж вшановує, завжди в гості запросить, на почесне місце посадовить і в рота заглядає та мудрість її, що виливається на всіх їх, ложкою черпає. Теж і картопельки передасть, і поросятко скуштувати зове, щоб вона покомандувала як правильно варити паштет, тушонку, на ковбаску розмішати. Світлана Тарасівна тільки рецепти почитує та перевіряє чи справно все виконується.
Відзначилася недавно двоюрідна сестра, яка з них усіх найнеуважніша. Але вона вирішила взяти Світлану Тарасівну з розгону:
– Біда у мене, Світланочко, ой біда! Тетяночка моя онуком порадувати ось-ось має, а старий геть з глузду зійшов – молодих до хати пустити не хоче, бо його не послухали та потай розписалися! Що ти мені порадиш робити?
Світлана Тарасівна натяк зрозуміла, але вдала, що це все не до неї:
– Може, нарозумиться, скільки там ще чекати?
Як тільки Тетянка народила, та знову до Світлани Тарасівни зі сльозами:
– Біда, Світланочко. Не мають куди діти піти, хоч бери й на вулиці ночуй. Не хоче мій в хату онучку прийняти. Що мені робити?
– Марійко, ти тут переді мною не грай комедії, бо я не таких актрис за своє життя бачила, – обірвала виступ Світлана Тарасівна і кинула слухавку.
Жила собі далі в пошані і здоров’ї на заздрість всій родині.
Одного року оженився третій племінник з дівчиною, як то кажуть, з характером. Вона швидко просікла, що основна битва йде за ресурс Світлани Тарасівни, але лізти їй без мила, як то кажуть, не бажала. Вона знала, що Світлана Тарасівна дуже любить смачно поїсти, повчити правильно жити і почала ці два напрямки використовувати.
– Світлано Тарасівно, я у вас такі смачні огірки їла, дайте рецепт, будь ласка.
– Приїжджайте до нас завтра, бо будемо кролів бити та навчите тушкувати з базиліком.
– Щось тата болить серце, які то трави треба попити?
І так все ненав’язливо, з пошаною та усмішкою, з добром в душі і на устах. Стала Світлана Тарасівна більше часу проводити в цій родині. А там внуки народилися, які її звали «бабуся» і стало їй здаватися, що вона вдома в колі рідних.
А людині дуже хочеться бути в колі людей, які люблять і шанують, особливо це полюбляють старші люди, бо старе, то велике мале.
Якось зустрілися два ворогуючих відростки і почали між собою розмову:
– Чую, Василинко, що тітка до вас часто приїздить.
– Так, їй у нас добре.
– Та слава богу. Але я тобі так, дитино, скажу, можеш її колисати хоч як, але хату вона все одно нам перепише, вона нам таке сказала колись.
Прилетіла Василинка, як на чотирьох конях. Визвірилася на чоловіка, свекра з свекрухою, пса. Кота і курей. Згадала скільки часу потратила на людину, яку, по правді, терпіти не може.
Та вона може обійтися без неї хоч зараз і не треба більше в рота заглядати і сюсюкати, бо їй є кого бавити попри цю стару дитину. Такі нерви взяли, що набрала тітку:
– Алло, бачила сьогодні Марійку, то вона мені сказала, що ви пообіцяли квартиру їй. То я вам так скажу – як нам квартиру не даєте, то й їздити до нас не треба.
На тому кінці дроту з лиця родинної генеральші зійшов усміх. Видно, не всіх актрис вона на своєму віку бачила.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.