fbpx
Історії з життя
У свої 47 років у відображенні дзеркала я бачу літню жінку. Ось що значить присвятити себе дітям, які виросли і роз’їхалися, а чоловік пішов до іншої. І хто винен?

Я вийшла заміж дуже рано. Запрошені гості на весілля відразу здогадалися, що цей шлюб через майбутнє поповнення. А що приховувати? Я дізналася, що при надії, і мій хлопець відразу зробив мені пропозицію. У нас з’явився син і всі домашні справи, і догляд за дитиною лягли на мої плечі. Така ситуація як у нас спостерігається зараз в більшості сімей. Тоді мені було дуже прикро, що чоловік, так би мовити «зробив справу і в кущі».

Мені доводилося день у день прати пелюшки, няньчитися з дитиною і ще догоджати йому, коли повертався втомлений з роботи. Незабаром я дізналася, що очікується і друга дитинка. Чоловік як з ланцюга зірвався – злився,  навіть одного разу пішов з дому. Згодом він прийняв цю новину, як належне. Так у нас появилася донечка, і моє життя перетворилося на цілодобову роботу без відпочинку.

25 років пролетіли як один день, але дуже насичений і важкий. Якщо зараз сісти і згадати в двох словах, що сталося за весь цей час, то історія вийде з сумним кінцем. Я буквально сама поставила сина і доньку на ноги. Сама бігала і відводила їх у садок, а потім в школу. Хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили на різні наукові та спортивні гуртки. Для цього потрібні були гроші, яких нам з чоловіком вічно не вистачало. Тому на додаток до всього я як кінь на двох роботах працювала.

Допомогла дітям здобути вищу освіту і влаштуватися на роботу. А в знак подяки нічого не отримала: син виїхав за кордон і живе там, а донька вийшла заміж і сидить зараз в дитиною. Чоловікові я теж стала не потрібна. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він пішов до молодиці.

Ось уже 2 роки я живу зовсім одна: чоловік так і не повернувся, а діти зрідка дзвонять дізнатися, як у мене справи. І то, часом мені здається, що їм це зовсім не цікаво. Багато моїх знайомих і колег по роботі кажуть, що доля дає мені другий шанс – пожити для себе. Але я настільки звикла віддаватися іншим, що не уявляю життя заради своїх задоволень.

За ці два роки самотності я багато чого зрозуміла: не варто мені раніше так безпробудно гарувати на роботі і бігати лише за дітьми і чоловіком. Що я від цього отримала? Синові й донці матір тепер і зовсім не потрібна. У них своє молоде життя, в якому немає місця для матері. Чоловікові я не приділяла достатньо часу відтоді, як почала працювати в двох місцях. Ось він і переметнувся до іншої.

А в дзеркало мені навіть складно глянути. Я повинна була б побачити там молоду і щасливу бабусю, а бачу тільки втомлене обличчя самотньої жінки. І безкінечно запитую себе, навіщо я собі так дошкуляла останні 25 років? Щоб залишитися нікому непотрібною? Хто в цьому винен, підкажіть.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook