Нормальної сім’ї у мене ніколи не було. Батьки жили разом, але кожен сам по собі, а коли я вчилася у восьмому класі, тата не стало. Мама жила своїм життям, не цікавлячись мною. Можна сказати, що мене утримувала і ростила бабуся. Забрати мене до себе вона не могла, бо сама жила в квартирі свого співмешканця, але вона приходила майже щодня, щоб принести продукти. Одягала мене теж бабуся.
Мама ж жила сама по собі. У світі, який вона створила у себе в голові, всі заважали їй жити. Вдома був безлад, мама могла цілими днями сидіти в своїй кімнаті.
У нас була трикімнатна, одну з кімнат після того, як не стало батька мама стала здавати. Квартиранти довго не витримували, тому що в місцях загального користування було, м’яко кажучи, брудно. Маму-таки не напружували ні таргани, які розвелися в будинку, ні застарілі плями від чаю на столі, про стан сантехніки я мовчу.
У своїй кімнаті я намагалася підтримувати порядок, але домовлятися з матір’ю в плані прибирання решти квартири було марно. Коли я мила підлогу, вона могла просто вийти з кімнати, стояти дивитися, потім винести зі своєї кімнати щось брудне і струшувала на підлогу. Все це мовчки і з якоюсь кривуватою посмішкою.
Я намагалася налагодити з нею спілкування, але не виходило. Для неї я була завжди в чомусь винна. Виявляється, і не працює вона через мене, тому що я своєю появою на світ завадила її кар’єрі, і вдома саме я безлад наводжу я, і взагалі, їй дуже не приємно, що дочка її не розуміє.
Коли мама почала здавати кімнату товаришам з ближнього зарубіжжя, жити в квартирі стало просто не можливо, я пішла. Спочатку жила у друзів, а потім влаштувалася на роботу і стала орендувати кімнату. Бабусі до того моменту вже не було.
За квартиру мама не платила, я два рази брала кредити, щоб оплачувати комуналку в тій квартирі, розмовляла з матір’ю, вона начебто навіть обіцяла з наступного місяця платити, але нічого не змінювалося.
Потім у мене з’явився молодий чоловік, ми півроку зустрічалися, але він пропав, коли з’ясувалося, що я впри надії. В якомусь безсиллі я подзвонила матері, а вона, на мій подив, не сказала, що я сама винна, а сказала, щоб я поверталася додому, вона допоможе.
Я щиро повірила, що все зміниться, що вона щось усвідомила. Перший місяць ця ілюзія трималася, а потім все повернулося як і було. Я намагалася відмити квартиру, тому що скоро з’явиться дитина і так було жити неможливо, а мама множила на нуль всі мої старання. Але принаймні, у мене був дах над головою.
Я працювала, мама теж іноді давала гроші на продукти. Навіть оплатила борг по комуналці, як потім виявилося, вона набрала кредитів, з якими розбиратися треба мені.
Після появи дитини стало зовсім туго. Дочка часто плакала, а мама робила все можливе, аби нас виселити.
У нас були короткі періоди, які ми спілкувалися нормально, але в основному це було нестерпно. Остаточно я зрозуміла, що треба з’їжджати, коли мама здала кімнату якимось підозрілим людям до яких приходили такі ж незрозумілі гості. Тоді я узяла дитину і пішла в нікуди.
Дочці вже сім років, ми живемо вдвох у квартирі з такою ж як і я одинокою мамо. Дякуючи волонтерам я тоді не простягнула ноги і нарешті повірила у те, що все ще може налагодитись. З мамою я з моменту від’їзду спілкувалася один раз – з питання комунальних платежів. Мені відповіли, що це не моя справа, вона мене чути і бачити не бажає. Я більше не писала і не дзвонила. Просто після розділила рахунки і оплачую свою частку комуналки.
Два тижні тому подзвонила мама і з ходу почала плакати. Виходило у неї якось так, що я усе життя її викристовую і приїжджаю до неї тільки тоді, як у мене не все гаразд. Більше того, вона сказала, що подає на аліменти, адже стала стара а пенсії їй не дають, адже вона не має стажу.
У мене все клекоче в душі. Цю жінку я ні чути ні бачити не бажаю. А аліменти? Де звідки. Я працюю, але ледь зводжу кінці з кінцями. Тільки завдяки тому що ми з сусідкою маємо однакову ситуацію, ми виживаємо і якось тримаємо одна одну на плаву. А мама? Чи була вона у мене узагалі хоч колись.
І що робити з тими аліментами? Я просто не потягну. Розгубилась і ніяк не можу скласти своє життя до купи.
передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
