Того ранку я їхала звичною дорогою на роботу в офіс туристичної компанії, де працюю менеджером. Водійського стажу в мене всього шість років, я не так часто сідала за кермо, зазвичай водив чоловік. У нас із ним одне авто на двох і власний невеликий бізнес також. Коли Денис їде у відрядження, я дуже уважно і акуратно кермую, тому жодного разу не мала ніяких зауважень від стражів порядку.
Здаля я побачила неначе знайомий автомобіль, який зупинили патрульні, але не могла згадати, кому він належить. Я проїхала кілька десятків метрів, зупинилась неподалік і побачила, що водія машини якраз відпустили, а я вирішила уважно переглянути відеорєстратор, щоб пересвідчитись, чи, насправді, хтось із приятелів втрапив в халепу, але…оторопіла від почутого, що було записано відучора, а саме: голос Дениса: «Привіт, маємо кілька днів свободи. Готуйся».
Що я була приголомшена, замало сказати. Очевидно, мій благовірний з кимось весело розмовляв і радів кільком дням свободи. Але від кого і від чого? Поділилася сумнівами з сестрою Галею, а та мені, що він пішов наліво і зараз у гречку скаче. Ми ледь не посварилися через її припущення, але сумнівів в його вірності збільшилося після того, як я в черговий раз прийшла поставити підпис у документі про погашенняння суми кредиту, що ми його взяли на розвиток бізнесу.
Новий бухгалтер Сергій дуже здивувався, адже він ознайомився зі всією документацією і стверджував, що кредит уже сплачений шість місяців тому, фірма не має жодних заборгованостей, більше того, стабільно отримує надприбутки.
Коли Денис повернувся, я прямо його запитала, що все це означає. Відповідь, що йшлося про однокурсника. який знаходився в тому ж місті, куди їхав Денис, і про нового бухгалтера, який ще не в курсі всіх справ компанії, а, насправді, не все так райдужно, мене цілком задовольнила. Але надалі випливали все нові факти, що посилювали недовіру.
У вихідний я зайнялася пранням. З кишені чоловікових джинсів випали два запрошення на відкриття ювелірного салону. Спочатку я зраділа, що, нарешті, після кількох років напруженої праці та постійної економії, вийдемо з ним на люди. Але, виявилося, що на відкритті …ми вже побували ще в день його відрядження.
Я пішла в офіс до чоловіка, щоб усе з’ясувати. Мене перестрів бухгалтер Сергій, сказав, що Денис з хвилини на хвилину буде, щоб я зачекала.
– Як вам, Інно, відкриття? Сподобалось? Я ледве вибив для вас два запрошення.
– Оці? – я показала йому два папірці, щоб виключити сумніви.
– Так. То було моє перше завдання від Дениса Миколайовича. А як вам перстень?
– Який перстень? – ошелешено перепитала я, бо душа знов була не на місці.
– Ось цей, дизайнерський, – Сергій вказав на зображення, що на запрошенні.
Якраз повернувся Денис.
– Щось трапилося? – запитав. – На тобі лиця нема.
– А що може трапитися після того, як ми побували на відкритті салону і ти купив мені ексклюзивний перстень?
– Отакої. Хотів сюрприз на твій день народження зробити, не вийшло, – незворушно сказав Денис, – я ж не винен, що моє відрядження збіглося з відкриттям салону.
Мені дуже хотілося йому вірити, але зовсім скоро я дізналася, що і на цей раз йому вдалося викрутитися.
Та скільки б ниточці не витися, а кінець буде. Дзвінок від Сергія розставив всі крапки на і.
– Нам би зустрітися на нейтральній території. Маю інформацію, що мала б вас зацікавити.
Я не забарилася прийти в умовлене місце.
– Цілу ніч просидів над документами, – почав Сергій, – мені прикро це казати, але Денис вас обманює і щодо кредиту, який завчасно погашений, і щодо відрядження, в яке він не їздив, а ходив на відкриття салону, і щодо коштів, які він відкладає на свій власний рахунок.
Як прикро було визнавати, що я стільки років прожила з ним в обмані. Та я вирішила до свого дня народження нічого Денису не говорити, а дочекатися обіцяного подарунку – дизайнерського персня.
– Вітаю, кохана, – він поцілував мене в щоку і вручив коробочку з перснем.
– Але ж це інший перстень, Денисе. Той, який ти купив на святі відкриття, ти подарував іншій жінці. Тож подаруй і цей їй до пари, а мені зроби подарунок, тільки сказавши правду.
– Розлучення було б катастрофою для нашої компанії, тож я і приховував свої стосунки з іншою, а гроші відкладав, щоб розпочати разом з Ірою нову справу, а тобі залишити квартиру і фірму.
– Як благородно, – сказала я іронічно.
У серці не залишилося ні краплі любові, ні страждання, лише порожнеча. Тільки Сергієві вдалося зігріти його теплом і наповнити коханням.
