Учора рідна мати не прийняла мене. Як було на порозі так і зачинила двері перед моїм носом, навіть діти мої її не розчулили. Сказала, що знати мене не бажає і після такого мого вчинку я їй не донька. А все тому, що я таки пішла від свого чоловіка.
Я була заміжня цілих 12 років. Мені заздрили всі мої подруги. Чому? Та тому що, як на їхню думку, мені дуже пощастило із чоловіком.
Мій чоловік Павло завжди добре заробляв. Ми виплачували за нашу трикімнатну квартиру, зробили ремонт хороший. Павло, як і належить батьку, багато займався із дітьми. Два рази на рік ми їздили на відпочинок.
Заголом, нічого особливого. Просто жили, як і потрібно жити у цивілізованому світі, а всі довкола, чомусь, заслугу за наше життя на мого чоловіка покладали. Тобто, не я теж працювала для цього, а от сам павло у мене янгол а я коло нього.
Ми маємо двох дітей: синів, старшому, з яких – 9 років, а молодшому всього 4 роки.
В декреті ні перший ні другий раз я не сиділа. Ми найняли няню і я вийшла на роботу. Ну не моє це – пелюшки і пляшечки. Та й зарплатня моя дозволяла найняти людину кваліфіковану, яка в тисячі разів краще від мене за дітьми нагляне.
Жили, як жили, але рік тому Павло раптом занедужав. Він тривалий час не звертав уваги на те, що не дуже добре почувався. А потім одного разу він його забрала швидка прямо із роботи.
Невдовзі з’ясувалося, що Павло мій потребує довготривалої реабілітації після певної процедури. Ми все зробили, як і належало. Павло швидко пішов на поправку. Я грішним ділом і видихнула, але виявилось – зарано.
Одразу після виписки Павло, з якоїсь радості, звільнився з роботи. Хоча він міг би й працювати. До того ж, колегії та начальство дуже чекали на його повернення. Але Павло сказав мені:
– Здоров’я цінніше від грошей! Відновлюсь і знову піду працювати. Я зрозумів, що не все вимірюється грошима
Звісно, гроші, які у нас були відкладені, швидко закінчилися. Адже ми звикли жити добре. Я мусила брати підробіток, адже коштів не вистачало.
Звичайно ж, я дуже втомлююся. А коли я приходжу додому, то вдома повний безлад. Павло, замість того, аби прибрати, чи хоча б до магазину сходити, цілими днями у ліжку. Бачте, йому сказали. що він повинен себе поберегти.
Тобто я працюю і себе не шкодую, а пан себе береже? Так виходить? Я чесно витерпіла всю цю картину цілих два місяці, але більше просто не сила. Мені не комфортно, я не підписувалась під таким.
Одного дня твердо вирішила, що з мене досить. Узяла дітей і сказала чоловіку, що йду. Вирішила, до того, як ми розділимо майно, я поживу у мами.
Однак, мама мене у дім не пустила, хоча знає у яких умовах я жити змушена останній час. Навіть, онуки рідні не завадили зачинити двері у мене перед носом.
От скажіть, як так? Хіба рідна мама може так вчинити із донькою, яка прийшла до неї у скрутну хвилину?
Ви б так вчинили із рідною дитиною?
09,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
