fbpx
Історії з життя
Учорашня непрошена гостя перевернула мій світ і погляд на життя. Коротка розмова поставила з ніг на голову моє уявлення про все, що колись робила і як жила. Подруги заспокоюють, але мені спокою немає

Учорашня непрошена гостя перевернула мій світ і погляд на життя. Коротка розмова поставила з ніг на голову моє уявлення про все, що колись робила і як жила. Подруги заспокоюють, але мені спокою немає.

Я не одразу впізнала в цій високій і вельми симпатичній пані Ольгу. Та й як я могла її впізнати, адже бачила я її ще дитиною, років з двадцять тому. Чесно, я в вже й думати про той випадок забула, скільки ж води за ці роки втекло? Але вона мене добре пам’ятала і прийшла щиро “подякувати” за моє рішення майже двадцятирічної давності.

Тоді, двадцять років тому, я була головою села уже вдруге. Чесно сказати, ця робота мені вельми подобалась: я мала вплив, оберталась у вищих колах, приймала важливі, інколи, навіть, доленосні рішення. Саме таким, доленосним, для усіх фігурантів цієї історії, і став мій підпис під одним папірцем.

Валька опустилась після того, як втратила чоловіка і сина, через не надто тверезого водія. Жінкою вона була завше дієвою і в селі її поважали, тому ми довго зволікали з рішенням про позбавлення її материнських прав на двох менших діток. Майже півтора року намагались якось вплинути і повернути до нормального життя. Але нічого не виходило. Вона намагалась забути все що трапилось з її рідними і розраду шукала десь там – на дні чергової пляшки.

Семирічна Ольга і п’ятирічний Богданчик бігали без нагляду. Що ті діти їли, чи спали, чи дотримувались елементарних правил гігієни? Учителі просили мене вплинути на ситуацію, адже з абсолютної відмінниці Ольга стала двієчницею і все частіше залишалась вдома, аби доглянути за молодшим братиком. Валька або набиралась, або відсипалась, тож зателефонувавши у відповідні структури я зробила усе від мене залежне, аби у цієї жінки дітей забрали.

Перше, що кинулось нам у очі коли прийшли за дітьми – порядок. Абсолютний порядок скрізь. Валька мала якийсь пунктик щодо цього. Навіть ледь на ногах тримаючись протирала пил і змітала павуків. Ольга стояла на кухні, готуючи щось на плитці. Літо, спека, а дитя дрова у плиту підкидає і зверху щось варить. І це у сім років! Сама!

Пам’ятаю, як були здивовані усі хто прийшов, адже дітей ніколи ще не вилучали з такого дому. Але я переконала їх, що діти тут належать самі собі і більшу частину часу їхня мама не надто адекватна.

— Ви нам з братом життя зламали, – заявила мені учора Ольга, – Ви хоч спробували дізнатись, куди нас забирають? Ви хоч дізнавались, як там дітям жилось, що вони їли, чи де спали? Ви з нами говорили, чи хотіли ми полишати рідний дім? Чи вважали ми свою маму такою, що не справляється? Я всі ці роки вас згадувала найлихішими словами. Тоді ви просто перекреслили нормальне життя трьох людей. Мама і мій брат були б живі, якби ви тоді не у папірці, а у очі наші подивились.

Так, Валька не протягнула після вилучення дітей і року. Взимку її знайшли біля порогу власного дому. Не змогла, мабуть у двері попасти. А Богданчик… Я дізнавалась. Ну не знаю, чи можу себе у чомусь винною тут вважати. Він утік з дитбудинку у років 12 і кажуть, жебракував десь. Потрапив не в надто хорошу компанію. Сидів. Вийшов і заліз у борги. Позичив не у тих людей. Ну і все. Немає і його.

Ольга ж вивчилась у педучилищі. Психологом працює у якійсь великій компанії. Але усе одно мене винною вважає. Каже, що мама їх любила більше життя і якби їх тоді не вилучили, то вона б заради них покинула б свою звичку, опам’яталась би. А моя черствість і не бажання допомогти і увійти в положення зламало їх усіх.

Мені аж дурно після тієї розмови стало. Ніяк не зрозумію: як же я вчинити повинна була. Двоє дітей без нагляду, мама яка так довго не береться за розум.

Невже ж я не права була? На моїх руках три поламані життя?

Ростислава П.

Передрук заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page