fbpx
Історії з життя
Уперше в житті таке з Маринкою. Прокинулась від того, ніби хто покликав її. Голос був такий… Рідний і до мурашок знайомий, але чий і згадати не може. Та й хто її може покликати у порожньому домі? Ходила сама не своя. Ніби щось сталось і тривожно так, але ж нічого не відбулось, усе, як завше. Вирішила матері зателефонувати. Хто ж заспокоїть, як не рідненька. Набрала номер – довгі гудки. Ще раз, а потім ще раз. З кожним разом хвилювалась усе більше

Уперше в житті таке з Маринкою. Прокинулась від того, ніби хто покликав її. Голос був такий… Рідний і до мурашок знайомий, але чий і згадати не може. Та й хто її може покликати у порожньому домі?

Ходила сама не своя. Ніби щось сталось і тривожно так, але ж нічого не відбулось, усе, як завше. Вирішила матері зателефонувати. Хто ж заспокоїть, як не рідненька. Набрала номер – довгі гудки. Ще раз, а потім ще раз. З кожним разом хвилювалась усе більше. Довго не роздумувала і швидко переодягнувшись подалась на автовокзал.

Їхала  і все набирала, набирала, набирала… Тихо! Аж підскакувала від хвилювання на місці, хотілось підігнати автобус. Чому ж не бере слухавку? Почала читати молитву і благати всі сили небесні, аби вберегли, аби вберегли її мамусю.

Вискочила з автобуса і прожогом полетіла до села. Чи не вперше п’ять кілометрів, що розділяли трасу і батьківську хату, пробігла, навіть і не помітивши. Ну ось нарешті рідний двір. Ноги стали чомусь ватними, не сила з місця зрушити. Тут же і сусід у двір заїхав і теж до Маринки – вона йому разів тридцять телефонувала, все про маму питала, він саме на закупи для свого магазинчику їздив – теж не міг зайти до старенької.

В хату влетіли удвох. Наталя Семенівна остовпіла.

— Ой, матінко! Що сталось? Маринко, ти як тут?

Хотіла підвестись, але заточилась. Ухопилась за краєчок столу і якби не донька, то напевне б і на підлозі опинилась. Одну частину обличчя потягнуло до низу, нічого не розуміючи спробувала щось сказати – не змогла.

З хати винесли Наталю Семенівну уже вдвох і викликаючи швидку повезли стареньку на зустріч рятівній машині.

∗ ∗ ∗

Наталю Семенівну таки урятували. Якби не донька – не вижила б старенька. Професор вислухавши їхню історію сказав, що у таких випадках час іде на хвилини.

— Маєте гарного янгола охоронця бабуню. Аж до Києва полетів доньку попереджати. Ви хоч розумієте, що таких збігів просто не існує. Вас би лиш наступного дня знайшли, а тут і донька вчасно і сусід з авто.

А свою мобілку Наталя Семенівна лиш весною знайшла. У картоплі у погребі. Вона того дня з самого ранку за чимось туди спустилась і забула навіщо. Постояла, постояла і вийшла. А донька саме тієї миті і прокинулась і дзвонила цілісінький день і полетіла до неньки не почувши відповіді.

А сусіду на закупи і не потрібно було особливо. З жінкою зранку непорозумілись, так він сів у авто і поїхав світ заочі, аби від дому подалі.

А от хто ж її тоді розбудив покликавши, для Маринки і досі загадка.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головна картинка – pexels.

 

You cannot copy content of this page
facebook