– Кажу ж, за тиждень мені потрібні гроші на перший внесок. Мені. На квартиру! – наголосила Аліна, цокаючи довгими нігтями по столі. – Взагалі мене чуєте?
Дарина повільно видихнула, намагаючись приховати роздратування. Вона цілий день чекала, що ввечері залишиться з чоловіком удвох, щоб нарешті обрати меблі в їхню майбутню квартиру. Але, як зазвичай, сестра чоловіка нагрянула без попередження, зіпсувавши всі плани.
– І скільки тобі треба? – запитав Тарас, старанно уникаючи погляду дружини.
– Усього десять тисяч євро, – Аліна знизала плечима, ніби йшлося про дрібницю. – Квартира розкішна, новобудова, дві спальні, євроремонт, паркінг підземний.
Дарина відчула, як у неї напружилися плечі. Півтора мільйона – це майже половина їхніх із Тарасом заощаджень. Чотири роки вони ретельно відкладали кожну копійчину, відмовляли собі в розвагах, щоби здійснити мрію про власне житло.
– Аліно, ми не можемо, – Тарас хитнув головою. – У нас свої плани на ці гроші.
– Які ще плани? – сестра фиркнула зневажливо. – Ви ж на орендованій квартирі сидите, вам і так нормально. А мені з трьома дітьми як?! Старший скоро до школи, двоє молодших у садок ходять.
– Причому тут наша оренда? – Дарина не стрималася. – Ми теж хочемо купити власне житло.
– Ой, тільки не починай, – Аліна закотила очі. – Удвох живете, без дітей, вам що, складно допомогти? Я ж не назавжди прошу, потім поверну.
– А коли саме «потім»? – Тарас насупився.
– Ну. Як вийде. Може, за рік, а може, за два, – Аліна недбало змахнула рукою. – Я знайду роботу, а чоловік бізнес розкрутить.
Дарина тільки посміхнулась. Вона чудово знала, як «розкручував» бізнес чоловік Аліни – ось уже п’ять років без суттєвого результату. Ні магазину, ні стабільного доходу – лише борги.
– До речі, твій чоловік уже п’ять років щось пробує, і не надто успішно, – прокоментувала Дарина, ледве стримуючись, щоб не перейти на підвищені тони.
– А ти взагалі мовчи! – Аліна схопилася на ноги. – Ти ж прийшла в нашу родину й одразу Тараса проти мене налаштовуєш! Раніше він мені завжди допомагав, а тепер копійки не випросиш!
– Аліно! – Тарас підвищив голос. – Не смій так говорити з моєю дружиною.
Аліна сплеснула руками:
– Бачиш, яка вона! Тепер і слово не можна сказати! А пам’ятаєш, Тарасе, як я тобі допомагала? Коли ти в коледжі вчився, хто давав тобі гроші на обіди?
– Тобі тоді було п’ятнадцять років, – Тарас посміхнувся втомлено. – Звідки в тебе були гроші, щоб мене годувати?
– Неважливо! – відрізала Аліна. – Важливо, що я завжди про тебе дбала. А ти що? Навіть рідній сестрі не хочеш допомогти!
Дарина мовчки слухала цю виставу. Пам’ятала, як уже не раз траплялося те саме: Аліна приходить із черговим проханням викликає жалість, звинувачує всіх довкола в байдужості. То їй треба на ремонт, то на машину, то на відпустку.
– Слухай, – Тарас присів поряд із сестрою, зм’якшуючи голос. – Ми правда не можемо позичити тобі таку суму. У нас перший внесок за власну квартиру.
– Подумаєш! – Аліна спохмурніла. – Поживете ще рік в орендованій, нічого такого. А мені житло потрібне негайно! Господиня виганяє, куди я з трьома дітьми піду?
– А чому вона виганяє? – Дарина не втрималася. – Ви що, за оренду не платили?
– Яке тобі діло? – відмахнулася Аліна. – Просто виганяє і все.
– Мабуть, тому, що ви три місяці боргували, – Дарина вигнула брову. – Мені розповіла колега, господарка твого житла – це моя приятелька по роботі.
– Ти що, стежиш за мною?! – Аліна підскочила. – Тарасе, чуєш? Вона за мною шпигує!
– Припини, – Тарас зітхнув. – Краще скажи, чому не платила? Куди пішли гроші?
– Витрати з’явилися, – Аліна знизала плечима, знову сідаючи на диван. – Дочці айфон купила, синові приставку. Вони ж діти, їм треба все найкраще.
Дарина заплющила очі. У голові не вкладалося: купувати дорогий телефон дитині, коли нема чим сплатити за дах над головою?
– І взагалі, – Аліна різко змінила тон, зробивши голос більш лагідним. – Тарасику, я ж знаю, ти маєш приховані заощадження.
– Аліно, – Дарина зробила крок уперед. – Ми не збираємося нічого робити. Це наші кошти, а не твої.
– Мовчи! – сестра підскочила. – Це справа нашої родини! Ти сюди прийшла й лізеш зі своїми порадами!
Раптом у кишені Аліни задзвонив телефон. На екрані висвітилося слово «Банк». Вона стривожено зблідла й швидко відхилила виклик.
– Щось сталося? – Тарас із підозрою подивився на сестру.
– Нічого… – та зніяковіло відвела погляд. – Просто буденний дзвінок.
За хвилину телефон задзвонив знову. Аліна нервово глянула на екран, але вимикати не стала.
– Покажи, – твердо сказав Тарас. – Що там?
– А що мені було робити? – Аліна спохмурніла. – Діти ростуть, одяг потрібен, техніка. Потім чоловік узявся за бізнес, довелося ще позичати.
– І де ж той бізнес? – Тарас провів рукою по переніссі. – Якась оренда приміщення? Продавці? Прибуток?
– Не склалося, – похмуро мовила сестра. – Але ж я планую віддати все, як тільки. Ось квартиру куплю, здам в оренду, і будуть гроші.
– Купиш квартиру? На чиї кошти? На наші? – Дарина важко похитала головою. – І як плануєш повертати борг, якщо навіть за зйомне житло не платила?
– Як-небудь розберуся! – сказала Аліна. – Ти ж знаєш, Тарас мене не покине. Він же мій брат! Ми один одного з дитинства підтримували!
Аліна пішла так і не отримавши від брата навіть обіцянки про допомогу. Дарина видихнула, подумала, що чоловік нарешті зрозумів, якою є насправді його сестра і що чекати від неї добра не варто.
— Аліно, я все зважив. Знаєш, сестра і справді без моєї допомоги не викрутиться, – сказав твердо, – Це – останній раз. Я так їй і сказав, що більше на мене розраховувати не варто. Все ж там троє дітей, я не можу так просто все залишити. Совість не дозволяє.
— Тобто ми намарне збирали документи і про власну квартиру повинні забути? – здивовано протягла Аліна. – Ти не забувай, що з тих десяти тисяч сім належать моїй родині. Тож я їх заберу, віддавай сестрі те, що залишиться.
— А я так і знав що ти така, Дарина мені так і казала. – раптом почав Тарас, – Так і сказала, що ти меркантильна і не раз мені згадаєш, що твоя частка у квартирі нашій завжди буде більша. Ми ще навіть ту квартиру і не придбали, а ти вже мені грішми в очі світиш.
— Так ти ті гроші ж не на квартиру витратити зібрався. – обурилась Аліна, – Вони сестрі твоїй підуть і не повернуться.
— Ну так. вже й сім’я моя тобі не така. – заговорив Тарас, – А те що у неї скрута, тобі байдуже? троє дітей. Ти про них подумала? Ти мрієш про власних малюків, але не маєш душі і співчуття до чужих.
Тарас пішов в іншу кімнату, Аліна ж спала на дивані у вітальні. Хоча як спала – дивилась у темноту і ніяк не могла зрозуміти: хто у цій ситуації не правий.
От ніби ж і справді Дарині потрібна допомога і терміново у неї скрута, а Аліна допомогти не хоче. Хоча, з іншого боку, а повинна?
От як и ви вчинили на місці Аліни?
Продовження у першому коментарі.
