fbpx

Уявляю картину: ви їм урочисто кажете: «Доброго дня, я з гіпермаркету такого-то приїхав за годинником, який ви поцупили»

Сумлінна робота.

— Знайомтесь, колеги, це наш новий начальник охорони, Олександр Олександрович, — представив на планерці адміністратор невисокого худорлявого чоловіка з чіпким проникливим поглядом.

Продавці, які стояли неподалік, переглянулися між собою: це вже третій начальник охорони за цей рік. Віка злегка знизала плечима і тихо прошепотіла своїй напарниці:

— Яка користь від того, що вони змінюють охоронців, як цупили, так і будуть цупити. У деяких покупців мабуть таке хобі — щось непомітно винести з магазину, хоч якусь дрібницю.

— Ну так, — погодилася Христина, — минулого року серед школярів вважалося чимось крутим — микнути щось у магазині і не бути спійманим.

Новий начальник попросив слова.

— Колеги, — стримано промовив він, — у мене до вас прохання, якщо ви помітили, що у вашому ряду з вітрини зник товар, прошу негайно повідомити мене, вказавши час виявлення його зникнення. Домовились? Ми поставили камери в найуразливіших місцях, думаю, це допоможе.

Всі кивнули головами та розійшлися по своїх робочих місцях.

— Щось я сумніваюся, що від цих камер буде якась користь, — фиркнула Віка, — не віриться, що вони вбережуть ось цей годинник, — вона кивнула головою на мініатюрний електронний радіогодинник, що стояв у неї на вітрині, — він постійно зникає.

І ніби на підтвердження її слів наступного ж дня у неї зник настільний електронний годинник за 570 гривень. Вранці він ще стояв на вітрині, а після обіду, коли вона повернулася в ряд, його немов корова язиком злизала. Тільки цінник лишився.

— От зараз і перевіримо вашу пильність, — промимрила Віка і, витягнувши цінник, віднесла його охоронцям.

Годинник повернули за два дні. Сам начальник охорони приніс його і урочисто вручив враженій Віці.

— Це той самий? — недовірливо спитала вона, — але як ви його знайшли?

— Камери — великий винахід, — усміхнувся Олександр Олександрович, — хоч ви й не вірите в їхню ефективність. Ми простежили по них і побачили, як одна пара зупинилася біля цього годинника, довго його розглядала, потім жінка відкрила свою сумку, а чоловік, швидко озирнувшись на всі боки, запхав туди годинник. Потім вони безперешкодно пройшли через каси, сіли у свій автомобіль та поїхали. Камери зафіксували їхні номери, я пробив їхню адресу, вони виявилися жителями не нашого, а сусіднього міста, але я вже ввечері з’явився на порозі їхнього дому. Двері вони відчинили вдвох.

Віка слухала, відкривши рота, потім не витримала і голосно пирснула зі сміху:

— Уявляю картину: ви їм урочисто кажете: «Доброго дня, я з гіпермаркету такого-то приїхав за годинником, який ви поцупили».

Олександр Олександрович посміхнувся і кивнув:

– Приблизно так і було. З жінкою трапилося дещо несподіване. Вона почала лементувати: «Та як ви смієте нас у чомусь звинувачувати. А її так спокійно перебив: «Не я, а камера. У мене все записано, можу показати».

Віка з палаючими від захоплення очима розповіла про цей випадок усім своїм колегам. А буквально наступного дня трапився ще один інцидент.

Під час обідньої перерви на лавці біля магазину сиділи дівчата і грілися на сонечку. А коли пішли звідти, одна з них раптом виявила, що забула сумочку з гаманцем на лаві. Вона одразу ж повернулася, а від її речей вже й слід прохолов.

— А ти до Олександра Олександровича звернися, — порадили їй дівчата, — здається, там теж висять камери.

Сказано — зроблено. Камера відразу показала, хто прихопив сумочку і в якому автомобілі її відвезли. Наступного дня сумочку разом із гаманцем повернули господині.

Всі були вражені. Авторитет Олександра Олександровича зростав просто на очах. Тепер працівники вже й самі почали йому допомагати – уважніше стежити за своїм товаром і якщо виявляли, що щось зникло, то одразу зверталися до охоронців.

Коли за півроку в магазині провели інвентаризацію, всі були приємно здивовані — недостача знизилася рівно в 10 разів! І завдяки цьому працівникам збільшили зарплатню.

— Пощастило нам із начальником охорони, — говорили між собою співробітники, — бо справа не в камерах, а в людині, яка небайдуже ставиться до своїх обов’язків. Якби всі були такими, як він, то наше життя було б набагато кращим.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page