З Михайлом я познайомилася, коли мені було тридцять п’ять років, у мене все було, що треба жінці – стабільна робота, бабусина квартира і стоси любовних романів, які я читала просто як насіння лузала. Читала і зітхала, що на моєму шляху чомусь не зустрічаються такі принци. Видно, треба брати тих, хто є.
І отак Михайло й став зі мною жити, наче все було на початках навіть дуже добре. Але все змінилося після того, як я почала питати за гроші. А як не питати, якщо все на моїх – продукти, побутова хімія, комуналка. І тут Михайло й проявив себе в усій красі.
– Чого тобі, – відкрила я нарешті двері.
– Людмило, ти цей, поговорити треба.
– Так і чого б це я з тобою говорила?
– Бо я змінився, розумієш, я хочу вернутися до тебе, вирішив пробачити тобі все.
– Що мені про бачити?
– Все пробачити, розумієш? Закрити на все очі і забути, почати все з чистого листка.
– Ой, тримайте мене семеро! Забув і змінився?, – я реготала до упаду, бо перед очима якраз був той день, коли він йшов і в вухах лунали ті слова.
– Чого ти? Я справді змінився.
– О, тоді я зараз перевірю, ти не проти?
– Добре, давай, я все зрозумію, що тобі важко в таке повірити, але я готовий, Людо, готовий.
Я пішла в квартиру і почала приготування до випробування і була певна, що чоловік його не пройде. Знаю я, що люди не змінюються.
Далі виглянула за двері і простягла Михайлові велику сумку.
– Дивися, тут пакети в пакетах, бо я тобі великий список написала, щоб ти все купив і нічого не забув, – я говорила, а в чоловіка очі округлювалися, – І ще занесеш продукти і купиш воду в п’ятилітрових пляшках, а ще оплатиш комуналку і виклич майстра, бо щось з унітазом. Щось хочеш мені сказати?
– А гроші?, – вичавив з себе Михайло.
І ось тут я й розреготалася. Нічого він не змінився. Як колись тулив свої гроші, так і тепер складно йому на свою жінку й гривню витратити.
– А гроші ти візьмеш свої і ще й мені зарплату всю віддаватимеш, ще сміття виноситимеш і в хаті прибиратимеш.
– Та ніколи цього не буде! Я був готовий тобі простити ті всі слова, що ти мені казала, як ти в мене випрошувала гроші, як вдавала, що не маєш, як я тебе розкусив, коли в гаманці знайшов дві тисячі!
– Йди!
Я закрила за ним двері. Саме так і було.
Відповідь, чому я не хотіла відкривати очевидна – мій чоловік був ще тим Гобсеком, кожну копійку беріг. То я колись, романтична паняночка, думала, що ми містом гуляємо, щоб його красою милуватися, а то він так економив на проїзді, після енних мозолів до мене те дійшло. І гаразд у нас було доти, поки я на свої гроші все тримала, і харчування, і побут, а, коли попросила його вкластися, то він мені й почав. Я ще тоді сказала, що грошей не маю, хотіла так делікатно натякнути, мовляв, виручи мене, принце. А він в мій гаманець поліз та перед носом грошима трясе:
– Ось гроші і на що ти їх хотіла витратити, знову на якийсь непотріб, а в мене брати? З ким я живу?
Я це саме питання задала собі і виставила його за двері. Одній мені цілком вистачало і на поїсти, і на манікюр, а з ним ні на що й ще мене так виставив, винною зробив.
За ці роки я нікого не знайшла, прикро, що так у мене все склалося. Аж тут знову в двері подзвонили.
– Я цей… Давай список…
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота