Всі ви розумієте, що від доброго чоловіка не йдуть. І так само не йдуть без копійки в кишені, коли є діти, тому й я сиділа рівно та все мовчала, коли чоловік ні в чому не мав спину. Всяке було, але як отак кожен день, як не парфуми від нього, то слово грубе, то звикаєш і думаєш, що так і треба. Бо куди йти?
Батьки ж попереджали, щоб заміж не йшла за нього, то тепер сили тихо.
Але недавно почала я їздити на заробітки, чоловік мене практично й загітував.
Ти ж бачиш, що нема як тепер грошей заробити, то чого сидиш на тій кухні?
І я поїхала. І не просто поїхала, а я й побачила і почула, як у інших жінок життя, як вони справляються, як на себе заробляють. Побачила, як разюче відрізняється мій чоловік в поводженні з тутешніми, навіть по розмові, а що й далі казати?
І я для себе прийняла тверде рішення, що забираю дітей і йду до батьків, а там буду й далі собі їздити на роботу і матиму непогані гроші.
Чудовий план, правда ж?
Отож, я приїхала і повідомила чоловікові, що подала заяву. Він спочатку не повірив, думав, що я жартую.
– Розсмішила. Що ти без мене вартуєш?, – каже так з усмішкою.
Я промовчала і почала збирати речі та до батьків переїздити. Степан й далі не вірить, навіть не телефонує до мене, що я роблю, а свекруха телефонує:
– Що ти таке робиш? Він жінок до хати вашої водить! Мені такого не треба, аби мені син опустився, тому вертайся до чоловіка і я знати нічого не знаю.
Я їй пояснюю, що подала заяву і вона в сміх:
– Хто тебе з двома дітьми захоче, а так чоловіка матимеш.
І лише, коли суд пройшов і дали нам на примирення час, тут вже чоловік забігав навколо мене, наче в медовий місяць.
Як він старався, як він просив у мене вибачення, як каявся за все, як просився. І я повірила.
Тиждень чоловік був наче шовковий.
А далі приходить до мене і каже:
– Я подав заяву, збирай речі, забирай дітей і йди до батьків.
В мене очі, мов п’ять копійок, адже я знову чекаю дитину від чоловіка.
– Нічого не знаю, може й не моя, – каже на те, – Я зустрів перше кохання, вона вільна, а ти мені більше не потрібна.
Не може людина за тиждень так все перемінити і я не можу зрозуміти, що ж то було таке. І для чого було так проситися йому до мене, такі обіцянки давати, так запопадати переді мною, щоб через тиждень викреслити зі свого життя? І тепер з дитиною я вже ніяк не поїду на заробітки роки на два точно, хто мене буде забезпечувати? Таке враження, що це все не просто так.
Що ви мені порадите в цій ситуації?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
