В моєму житті стався був такий випадок, що я ніяк не могла зрозуміти для чого та доброзичливість та компліменти від сторонньої людини були. Знаєте, коли вже так тобі гарно стелять, що аж млосно, то таке було й у мене, а я не знала, як на це реагувати, бо першою була реакція негайно покинути чоловіка

В той період життя у нас з чоловіком все було просто чудово: маленька дитина, любов, повага, стабільність в грошах. Але моєму Павлові все було мало і він сказав, що хоче якнайшвидше заробити на свою квартиру, тому поїде на три місяці на вахту, а там добре платять, бо ж то газова сфера.

Я погодилася, адже так само хотіла аби ми мали свій куточок. В чоловікові я була певна, бо я відчувала його любов і турботу. Щодо себе, то так скажу. Що мала дитина просторів для якихось думок не дає, тому я думала лише про своїх двох чоловіків.

І ось він поїхав, то була Сербія, побув там три місяці і вернувся, заробив добре, але сказав, що це все одно мало і він ще поїде. І отак він їздив разів шість, але все одно не вистачало на квартиру.

– Треба їхати в Європу, там можна на будові більше мати, – казав він мені.

– Але я не хочу стільки часу бути окремо, а обом їхати теж не вихід, бо ж як з дитиною?, – радилася я з мамою, але та навідріз відмовилася сидіти з дитиною, поки ми заробимо на квартиру.

– У мене своє життя і в батька, а ви собі ще до сорока квартиру купите, – казала мама.

Я над цим думала ще довго і шукала варіанти. І ось в цей період мені й почала писати одна жінка з роботи Павла.

Вона була дуже привітна, казала, що у мене дуже гарний чоловік, що вона дуже його любить, але він не відповідає їй взаємністю, тому вона думає, що я дуже гарна людина, раз такий чоловік зі мною.

Я тільки очі протирала від такого здивування, адже для чого вона це пише?

«Дорога Анно, я наголошую, що між мною і вашим чоловіком немає нічого, але, повірте, не через мою ініціативу. Павло вірний і відданий чоловік, він справді неймовірний. Я вже давно розчарувалася в чоловіках. Вважала, що нема порядних, але він втілення того, що можна на відстані кохати свою дружину і в той же час не відштовхувати людину, яка пропонує йому дружбу. Я на даний момент можу запропонувати йому лише це, хоч, ніде правди діти, готова чекати вічність, лиш би він був зі мною. Тому, я б просила вас сповістити мене, якщо у ваших стосунках піде тріщина, бо я готова чекати на нього. Завжди».

Ось такі були тексти і вони йшли і йшли подібного штибу, вартувало Павлові приїхати з вахти.

Звичайно, що я допитувалася в чоловіка, що ж то за така ждунка, а він лиш відмахувався, що то їхня кухарка, вона теж по контракту.

– Так я з нею в добрих стосунках, тому й так гарно виглядаю, бо вона мені смачніше відкладає та побільше накидає.

– Ти заради їжа готовий жінці голову дурити?, – я не знала що й думати.

– Чого ж, я їй сказав, що маю дружину і нічого у нас не вийде.

– Але вона пише мені!

– То не читай, заблокуй її і все.

– І все? Так все просто?

– Слухай, я там важко працюю, я хочу смачно поїсти і роблю це заради нашої родини, що ти з мене хочеш?

Тому я й підтримала, щоб чоловік поїхав на будівництва в Європу і так швидше заробив грошей. Більше мені та жінка не писала, а мама ще порадила мені її заблокувати і я так і зробила.

Проте, не раз думаю, на що вона надіялася, коли це все мені писала? Як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page