В останню путь Сашка проводжало одразу дві дружини. Ішли поволі низько опустивши голови. Лиш інколи їхні плечі здригались від ридань. Боялись поглянути в очі одна одній. Кожна відчувала, що саме вона і є причиною того, що той мужній, красивий здоровань, так несподівано залишив цей світ.
Лариса вела двох малих діточок, ті нічого не розуміючи все допитувались, чому ж мама плаче, а тато спить і ніяк не хоче прокинутись. Від тих щирих дитячих питань ставало ще гірше.
— Татко дуже вас любить, – повторювала завчене, – просто зараз йому потрібно відпочити.
Поруч ішла Світлана. Її дитя щойно на світ з’явилось і запитати нічого не могло. Поглядаючи на синочка вона гірко зітхала, це вже четверта дитина. Не думала що і цей ростиме безбатченком.
Лариска вірила бабці Катьці, як собі. Ще коли дівчиною була і всі подруги , як на зло, заміж повиходили, а в неї кавалера навіть не було бігала до старої. Уважно слухала і точно повторювала усе, що старенька казала: ходила в особливі дні до церкви, приносила їй свічечки, місячної ночі розчісувала на перехресті волосся промовляючи завчене замовляння. І таки сталось! Року не минуло, як красень Сашко, син місцевого фермера посватав. Та вони навіть і не зустрічались якось. Одного разу провів з дискотеки, а вже завтра прийшли свати.
Чи кохала його Лариса? Вона про це навіть і не думала. Нащо та любов, коли втерла носа всім своїм подругам. Тепер і вона могла похизуватись весільними фотками в мережі. Ставити статуси на заздрість всім ” Кохана і закохана”, “тону у морі ніжності і любові”.
Діток бабка Катря порадила одразу мати. Нічого не пояснювала, але от прям в ультимативній формі:
— Хочеш усе життя з ним прожити – потрібні тобі діти від нього.
От так на світ і з’явились ці двоє пташеняток.
А Сашко між тим змінився. Ніби яка пелена через три роки з очей спала. Не міг він на Ларису дивитись, говорити з нею не міг, жити під одним дахом не хотів. Але діточок обожнював, тому і не йшов з родини. Знайшов для себе найкращий варіант: робота вахтовим методом. Місяць на об’єкті, а місяць сяк – так вдома.
От там, на вахті і закохалась в красеня місцева кухарка Світланка. Жила вона легко без моральних обмежень. Навколо було так багато чоловіків, і усі їй подобались. Відмовляла зрідка. Так і жила: зранку дітей погодувала, побігла на роботу і поверталась в кращому випадку після опівночі, а може знову вранці.
Але з Сашком усе було інакше. Тут вона себе не впізнавала. Усіх залицяльників покинула, жити без нього не могла. А той, як на гріх, одного разу її в стіжок зводив і забув. Тут Світлана і згадала про бабцю до якої ще її мати їздила. Попросила у старої будь-що красеня приворожити. І вже коли Сашко приїхав наступного разу, жив зі Світланою.
Люди добрі на те і добрі, аби одразу Ларисі про те, що у її Сашка молодиця з трьома дітьми з’явилась, донесли. Та навіть чоловікові не телефонуючи до баби Катрі:
— Роби, що хоч, хай до мене верне.
Зробила баба, приїхав покаявся. Просив пробачити, мовляв та щось йому підлила і він сам не свій був. Але ж і Світлана бажаного не хотіла відпускати. Теж до бабки, яка причарувала Сашка подалась.
Ніби й не чули дівчата попереджень від віщунок. Просили ні на що не звертати уваги. Поїли, шепотіли, годували Сашка чимось, аби лишень був їхнім. А той марнів. На очах з красеня зробився ніби дід старий. Уже не мав ні сил до роботи, ні волі до життя.
Одного разу він просто не прокинувся. Спеціалісти руками розводили « Він повністю здоровим був, ніби, що забрало його силу і волю до життя». Тут і пригадали дівчата все, що бабці їм казали. Тут і стало обом зрозуміло, що ж забрало у Сашка волю до життя.
Автор Анна К.
Спеціально для intermarium.new. Передрук заборонено.