В сорок років вже треба собі знати ціну – так я собі тоді вважала, а після ще такого шлюбу, коли в усьому собі відмовляла, то просто поклялася перед собою, що більше ніколи на собі не економитиму. Де ж я знала, що моє рішення до такого приведе?

Мій перший шлюб був в ще студентські роки і я як пригадаю ті орендовані квартири з ядучою зеленою чи синьою фарбою, облупленими лакованими меблями та такими ж дерев’яними вікнами, то я вважаю, що у мене було просто ангельське терпіння чи якась віра в те, що все буде краще.

В такій квартирі у нас з’явився на світ син і до цієї всієї краси додався стійкий запах підгузок. Мій чоловік ще вчився, підробляв трохи, але в основному ми жили на гроші батьків.

Десять років такого життя ні до чого не привело, а чоловіка тільки укріпило в думці, що все так і має бути.

Я не витримала і поїхала на заробітки. Ось тут я й дізналася, що можна мати гроші, багато грошей і можна їх ні з ким не ділити. Ми розійшлися і сина виховують мої батьки, а зараз його вже й не треба пильнувати, бо сам живе в гуртожитку, а я оплачую його навчання.

За ці роки я об’їздила пів світу, бо вирішила, що маю побачити прекрасний світ і лишитися в ньому, мати гарне житло, одяг, смачно їсти і милуватися чарівним навколишнім світом. І я собі це забезпечувала, але хотіла аби ще мені це забезпечив чоловік.

І ось мені такий трапився. Дуже гарно Григорій залицявся, він хоч і був будівельником, але не шкодував на мене грошей. Ми їздили всюди на його гарній машині і я не була тим здивована, бо все тут можна купити на виплату і це просто чудово, що ти вже почуваєшся людиною і працюєш собі в своє задоволення.

Так от, він мені дарував подарунки, ми ходили в чудові ресторани, плавали по морю і просто пили ранкову каву в гарному готелі і милувалися краєвидом.

Для Гриші не було чимось дивним, що я працюю на прибиранні, він навпаки, казав, що я чудово виглядаю і ніколи б не сказав, що я важко працюю. А я тоді й почала язиком молоти, чим він і скористався, як я потім собі пояснила.

– Та я не просто працюю, любий, я собі збираю на квартиру в Україні, якщо не знайду тут кращу, – кажу я йому, – хочу одразу приїхати і все купити з гарним ремонтом, щоб жити і життю радіти.

– Ти молодець!, – похвалив мене він, – Я радий, що поруч зі мною жінка, яка не просто про щось мріє, але й все для того робить.

І отак я й забула про ту розмову, як Гриша почав себе дивно вести. Ті вихідні почалися дуже романтично – ми поїхали на берег моря на пікнік, а, коли спека почала надокучати, то ми вирушили назад. І ось по дорозі він раптом зупинився.

– Люба, у мене щось з машиною і треба її відігнати в ремонт.

Ми почали чекати на евакуатор і тут він давай шукати свій гаманець.

– Валю, ти не бачила мій гаманець? Там всі картки і гроші. Як мені тепер оплатити ремонт?

А я ж битий горобець. Як це нема грошей, коли можна з телефону заплатити?

– Та у мене скінчилися гроші на картці, – каже він.

І ось тут у мене вже заблимали в голові червоні лампочки. Як це не мати грошей на карточках? Тобто, людина мене возила і катала, використала всі гроші свої, а як я сказала, що маю запас, то вже обома руками в нього лізти? Ні, я не якась там закохана жіночка бальзаківського віку, як він про мене подумав.

– Я не думала, що ти такий, – сказала я йому, – Як ти гарно грав свою роль! Але зі мною такий варіант не пройде!

– Та я віддам тобі гроші, я ж просто не можу розрахуватися.

– Ага, віддавай комусь іншому, але не мені. Не маєш тут ні друга, ні родича, лиш я маю тобі все оплатити?

Я викликала таксі і поїхала геть та залишила Гришу там на дорозі. Він мені більше не телефонував. А потім… А потім я дізналася, що він не будівельник, а власник будівельної компанії і так він перевіряв чи йому допоможуть в складній ситуації, чи люблять лише його гроші. Де ж я знала, що він теж мене перевіряє? Я думаю, як він почує мою історію бідного життя, то має мені пробачити. Хіба ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page