.Я ніколи не була заміжня за ці роки. Спочатку все чекала, коли трапиться на моєму шляху достойний чоловік.
Далі була певна, що у мене все ще попереду.
Далі сама почала активно шукати чоловіка бодай для продовження роду…
Далі завела кота…
Отак коротко й пройшло моє життя і це аж незвично усвідомлювати, що в чотирьох речення все моє існування.
З часом я зрозуміла, що вже мені чоловіка і не треба, бо ж на всі випадки життя є якийсь сервіс.
Отак я собі спокійно жила, як не овдовів сусід знизу. Якщо чесно, то я його й не дуже добре знала, бо могла лише привітатися, коли їхала в ліфті або зустрічалися в під’їзді. Тобто, я знала, щ він сусід, але що собою являє – не знала.
І ось одного разу йду я з роботи, як він сидить на лавочці і каже, примруживши очі:
– Віро, а ти сьогодні так гарно виглядаєш… Для кого ти так нарядилася? Дивися, бо я ревную…
А мене аж в жар кинуло! Та я таких слів не чула років двадцять п’ять – то точно!
– Ой, Іване, ото в тебе язик без кісток, – на словах я обурилася, але ноги, знаєте самі пішли вихилясом…
Я прийшла до хати і подивилася на дзеркало в прихожу і очам не повірила – на мене дивилася молода жінка, очі світилися, а спина випрямилася!
На наступний день я вже розпитала сусідок що й до чого з Іваном і дізналася, що жінки вже нема, а діти далеко. Він ще не на пенсії, але має добру роботу на заводі, майстер якийсь.
Не знаю, де й ділося моє небажання мати чоловіка в хаті…
Іван їв мене поглядом та говорив компліменти, а я й собі не лишалася осторонь – кліпала і моргала, усміхалася і хвалила Іванів смак.
Дійшло до того, що я наважилася запросити Івана на вечерю.
Дуже довго готувалася, починаючи з генерального прибирання і закінчуючи собою – і в перукарню, і на манікюр, і сукня нова…
Далі пішло питання, що ж мені приготувати? Я такого нічого не вмію, все просто: або гречка, або макарони, може бути смажена риба або котлета. Ще якийсь салатик та компот і що мені ще треба?
Тим більше, що зранку я снідаю яєчнею, обідаю на роботі і вечерю отаку просто зроблю.
Залізла в інтернет і знайшла, що найвишуканіше страва, то з риби, бо в ній дуже багато мікроелементів, які потрібні для чоловічого здоров’я…
Купила рибу, овочі, сир… Все зробила згідно рецепту…
Найперше сидимо і чекаємо. Коли страва буде готова. Іван компліментами мене осипає. Каже, що закохався
у мене давно. Але мав дружину, тому не міг говорити про свої почуття, але тепер все по-іншому, бо дорога відкрита, він сподівається…
Я тану просто і вже хочу сказати «так», але ж треба тримати себе в руках…
Сіли ми з Іваном до вечері, а страва ну просто щось настільки несмачне, що я не розумію, чого це так, бо наче окремо всі інгредієнти смачні! Іван скривився, а далі побіг до себе додому. Далі в туалет і я побігла.
Зустрілися ми на наступний день, наче нічого не було і знову Іван сипле компліментами, але вже каже, щоб я рибу більше не готувала. І тут я візьми, і ляпни.
– Та Тоня з вісімдесятої таку рибу готує, що пальчики оближеш… Її чоловік був рибаком, Царство йому Небесне.
Іван якось дивно на мене подивився.
Коли в Тоні запахло рибою на весь під’їзд, я вирішила зайти… За столом сидів Іван, а Тоня пурхала, мов на крилах.
Отакі чоловіки… Навіть тепер нащось дурять жінкам голови словами любові. А ми беремо й ведемося!
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
