Молодість, на неї все можна спихнути, всі помилки виправдати, але шкода, що ті помилки йдуть за тобою. Так сталося й зі мною, полюбила я хлопця, а він полюбив мою подругу, хоч я була й яскравіша і красивіша, але що поробиш.
І я тоді поставилася до цієї ситуації, як до завдання, яке треба вирішити на мою користь. Я знала, що Дмитро давно за Мар’яною бігає, а вона ж вірна дівчина, і я так, між іншим, сказала йому, що вона переказувала аби він прийшов в її кімнату в гуртожитку…
А далі все було як по нотах: заходить в кімнату Олексій, а там Дмитро, а далі я його втішила і переконала, що подруга з двома крутила. І ось я вже дружина Олексія, а Мар’яни й слід простив.
«Слабачка», – вдоволено подумала я.
Стали ми з Олексієм жити, але що я не стараюся, як не кручуся навколо чоловіка. а він все носом крутить, то я за голосно сміюся, то надто нав’язлива, то міри не знаю. Думала, що діти нас поєднають, але не вдавалося мені це. В таких стосунках й нерви, й непорозуміння і не дивно, що стала я себе кепсько почувати, а там лікарі й сказали, що не дають шансів.
І ось я задумалася, що ж я в житті такого по собі лишу, для чого я так вперед бігла, для чого чоловіка маю, для чого живу…Все марне, нічого з собою не заберу і щасливим не зроблю і сама не буду.
Тоді я й зізналася Олексієві.
– Що? Ти мені тепер це кажеш після двадцяти років шлюбу? Для чого мені це знати тепер?
– Не знаю для чого, але я тепер розумію, що хотіла б аби мене щиро любили бодай день. А тебе Мар’яна любила щиро, може, ще є шанс аби ви просто були разом. Я тебе відпускаю.
– Не треба цієї мелодрами! Відпускає вона мене. Я й сам дурниць наробив, а не лише ти, тому я теж винен перед нею. Хто мене бачити захоче.
– А ти ризикни, – втомлено сказала я, – поки є час…
Чоловік ходив задуманий, а тоді й наважився поїхати, адже він знав звідки вона родом. Не було його довго, я не сумувала, бо значить, все у них добре і вона пробачила.
Далі мені сказали, що мені оплатили лікування за кордоном і я маю дуже великі шанси на одужання. Я не вірила вухам. Але дарованому коневі в зуби не дивляться і я була згодна на все.
У мене все добре вже п’ять років і я дуже тому рада. Олексій прийшов мене навідати з Мар’яною, вона не змінилася, хоча стала набагато впевненіша в собі, але це не дивно, мати таку фірму з такими оборотами.
Вона сказала, що мені прощає, бо тоді б вона нічого в житті не досягла.
– Тішилася б, що пиріг вдався – це максимум, що мені пророкувало сімейне життя. А так я стала їздити на заробітки, а далі й возити товари, а тепер і свою фірму маю з перевезення. Гроші є і мені вистачить на все життя і тобі трохи вділила, – розповідала вона.
– Я тобі все віддам, – обіцяла їй я.
– Звичайно, я благодійністю не займаюся. Але я рада, що ти зізналася. Тепер Олексій знає, що має доньку і це дуже важливо і для нього і для неї.
Я потроху віддаю борг, хоч знаю, що сума була дуже велика. Але я отримала ще більше – спокійну совість і шанс жити без людини, яку треба любити, на яку не можна сердитися, бо ж ти його на собі женила, то й приходилося сердитися на себе. А тепер я така вільна і спокійна, що тільки дивуюся для чого мені то все було треба? Молодість винна чи що?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота