Вчора у нас гостювали знайоме подружжя: 30-річна подруга з чоловіком із 5-річним сином. Все пройшло настільки “добре”, що я сподіваюся, що в нашому будинку більше ніколи не буде гостей. Краще десь у кафе зустрітись, я вважаю.
Дружина попередила мене в обід, що до нас прийдуть її друзі. Мовляв, вони не бачилися кілька років, тому вона запросила їх на вечерю. Дружина попросила мене купити готову їжу, тому що вона після роботи не встигне нічого приготувати.
Приїхав я додому без настрою і втомлений. Мало того, що на роботі затримали, то ще й у магазині черги кілометрові. З порога я почав вислуховувати нотації, що я надто довго порався.
— Їжа з супермаркету? – протягнула гостя, – У нас же дитина маленька, ну як я його ось цим нагодую. – Ой, а чого у вас килимів немає? Де сину гратись. Дайте іграшок йому якихось. Ой, Олю, – звертається до моєї дружини, – А чого ти не підготувалась. ну правда, поглянь довкола. Їсти нічого, ваза велика на підлозі і купа статуеточок. У нас же дитина мала, чому не прибрали?
Чесно? Ми були настільки вражені, що от просто слів не могли дібрати. Дружина повела гостю на кухню дістала картоплю, дала ножі і попросила приготувати тій самій те, що для її дитини підходить. Так ми потім вислуховували що в нас посуд не такий і ніж не з того боку гострий.
Не знаю, як дружина з нею товаришує, але після вісімдесятого зауваження я таки не витримав і попросив пані бути трошки скромнішою.
Після того ми вирішили. що з друзями тільки в кафе зустрічаємось і то не з усіма. Ну його, такі гості.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.