fbpx
Історії з життя
Вчора ввечері поївши моєї вечері і помившись в натопленій мною лазні, мій чоловік вирішив, що його почуття сильно ображені і відправився до мами. Взяв з собою сумку з речами і свій комп’ютер

Що ж, я навіть не заплакала. І вночі спала дуже навіть добре. Прокинулася о 6 годині ранку і це був мій перший день без чоловіка за 11 років.

Зварила сніданок, дітки встали о 10, поїли і вирушили на вулицю. А я вирішила, що в залі пора вже і гардину на місце повісити. У нас цього літа грандіозний ремонт вийшов. Він майже закінчений – залишилися дрібниці. Ось одна з дрібниць – гардину повісити і штори, а ще будинок дофарбувати.

Гаразд, пішла в комору чоловіка, притягла шуруповерт і шурупи. І з цією пластмасовою штукою, яка кріпиться на стелю – це я про гардину, кинулася на абордаж.

Спочатку виявилося, що шуруп короткий. І перший же закручений відмовився тримати що-небудь. Гаразд, закрутити-то закрутила, тепер як назад викрутити?

Злізла зі стільця, дивлюся на цей шуруповерт, а там виявляється є кнопка для зворотного ходу. Набрала в зуби інших шурупів, чорних, і полізла знову.

Перший прикрутили відмінно. Потім другий, третій, і так всі інші. А потім ми з донькою повісили штори.

Ось же наука – шурупи крутити! В житті не думала, що вона мені знадобиться, я і не спостерігала ніколи, як це робити треба.

Гаразд, ще за день встигла наварити 4 банки по 700 мл яблучного повидла і одну соку томатного дволітрового. А ввечері, щоб не мучити себе думками про те, що це, можливо, все ж винна я в тому, що відбувається, я дофарбувала будинок.

Притягла драбину. Виявилася вона досить важкою. Залізти зважилася тільки на три сходинки – страшно було все ж якось. Та й висоти я побоююсь. Загалом, щоб все дофарбувати довелося тягнутися, але я дістала навіть до найостаннішої дошки. Так, будинок у нас обшитий дерев’яними дошками.

Що ж, день пройшов непогано. Навіть продуктивно. І знаєте, я не відчула бажання поридати за чоловіком, який вирішив, що все ж з нами йому зовсім не добре. Нехай подивиться на свого синочка, він як раз у свекрухи мешкає, на свого «сирітку», як його улюблена бабуся кличе. І можливо до нього дійде, що синочок зовсім і не святий.

А ми будемо жити далі. Мені справ вистачить. І що найголовніше – я все тепер можу сама. І нікого не боюся!

І так, про розлучення я вже почала роздумувати. Погано це чи добре, але хай буде так. А далі подивимося.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook