fbpx

Вдома Інна заявила, що взагалі вступати не збирається, якщо мама так поводитиметься з її хлопцем, піде до Артема, а після її повноліття вони розпишуться. – Чи нам пороблено? – ділилася Марина наболілим зі своєю мамою. – Ти мене народила в сімнадцять, я Інну теж в сімнадцять. Я не знаю свого тата, донька свого ніколи не бачила, а тепер ще й зв’язалася невідомо з ким

До неповних сорок років життя Марина Анатоліївна вже багато чого досягла: кілька років тому стала власницею меблевого павільйону, придбала трикімнатну квартиру, в якій проживала зі своєю мамою і шістнадцятирічною дочкою Інною, на яку покладала великі надії щодо освіти й майбутньої кар’єри.

В особистому житті Марині замолоду не пощастило, ростити Інночку їй допомагала мама, тож вона бажала для дочки кращої долі, контролювала, щоб уберегти її від помилок молодості. Щоправда, на деякий час дала Інні більше волі, бо сама закохалася у В’ячеслава, який працював у її салоні.

Повертаючись з роботи, Марина побачила, що донька, замість готуватися до тестування, гуляє в скверику з якимось парубком. Їй цей молодик зразу не сподобався. Марина покликала Інну й по дорозі додому вичитувала їй за неправильну поведінку, мовляв, зарано про хлопців думати, а готуватися до вступу на економічний, вона їй найняла репетитора, щоб підтягнути з математики. Дівчина цей предмет не могла терпіти й з дитинства мріяла вступити на педагогічний факультет, так як любила малих дітей. Але Марина про це й слухати не хотіла.

Емоції вдома не вляглися, бабуся стала на бік онучки. А в цей час несподівано прийшов Маринин коханий В’ячеслав. Донька грюкнула дверима й зачинилася в своїй кімнаті, демонструючи мамі, що дядько В’ячеслав їй неприємний. А чоловік прийшов не тільки побачити Марину, а й поговорити про серйозну справу, що стосувалася її бізнесу, а саме, термінового замовлення. Задля цього Марині Анатоліївні потрібно було поїхати в Польщу на меблеву фабрику вкласти угоду, а вона не хотіла залишати дочку, поки не змусить її готуватися до тестування з математики, та й коштів для оплати не вистачало. Тоді В’ячеслав не тільки зголосився поїхати за її дорученням, а й позичити для Марини необхідну суму для купівлі товару, яку вона мала повернути досить серйозним людям протягом тижня.

Проводжаючи В’ячеслава в дорогу, Марина знову побачила свою доньку з кавалером і влаштувала сварку, мовляв, хлопець збиває доньку з правильного шляху, через нього вона не вступить до вишу, змарнує своє життя, до того ж саме він є причиною, що ледь не зірвалася вигідна справа, якби не В’ячеслав, що погодився поїхати в Польщу за товаром.

– І ви довірили важливу справу своєму підлеглому? – навіщось запитав хлопець, якого донька називала Артемом.

– А ти не втручайся в наші справи, ще мамине молоко в тебе на губах не обсохло, – поставила його на місце Марина, – це тобі я не довірила б свою доньку.

Вдома Інна заявила, що взагалі вступати не збирається, якщо мама так поводитиметься з її хлопцем, піде до Артема, а після її повноліття вони розпишуться.

– Чи нам пороблено? – ділилася Марина наболілим зі своєю мамою. – Ти мене народила в сімнадцять, я Інну теж в сімнадцять. Я не знаю свого тата, донька свого ніколи не бачила, а тепер ще й зв’язалася невідомо з ким. І в кого вона така вперта?

– В кого, в кого? – зітхнула мама. – В тебе.

Проблеми з дочкою відійшли на другий план, коли В’ячеслав кілька днів не телефонував і слухавки не брав. З польської фабрики Марині відповіли, що жодного замовника з України в них не було. Жінка переживала, чи з коханим щось не трапилося, донька радила звернутися до правоохоронців, бо вона гадає, що В’ячеслав гроші привласнив і тепер шукай вітру в полі, а мама не може зволікати з боргом, адже ті люди панькатися з ніким не будуть. Та Марину слова доньки тільки дратували.

Дівчина переконувала, що вона краще за маму вміє розбиратися в людях, тому зустрічається з таким надійним, як Артем, не те що її наївна мама, яка доручає мало знайомій людині свої бізнесові справи. Бабуся і цього разу була на стороні внуки. І вони мали рацію, як виявилося згодом.

Артем випадково побачив В’ячеслава в місті, коли той сідав у своє авто. Так як хлопець був у курсі всього, що відбувалося в родині його коханої, вирішив зі своїм другом простежити за ним. Юнаки з пів дня їздили за В’ячеславом, фотографували, з ким він зустрічається. Потім Артем показав ті фото Інниній мамі. Вона впізнала на них своїх конкурентів, які вже раніше всякими способами перехоплювали в неї і замовників, і постачальників, а зараз вирішили приспати її пильність за допомогою залицяльника.

Гроші В’ячеслав сам повернув тому місцевому авторитету, щоправда, при допомозі друзів Артема. Марина кардинально змінила своє ставлення до Інниного обранця, почала замість всеохоплюючого контролю довіряти своїй доньці й поважати її волю. Справи в павільйоні незабаром пішли вгору, щоправда, завдяки тому ж Артему, майбутньому зятю, в якого завжди і все були під контролем.

Та, головне, в душі Марини Анатоліївни, появилися впевненість, що дочка Інна не повторить долю своєї мами та бабусі.

You cannot copy content of this page