Коли ми молоді, то на багато що не звертаємо уваги і абсолютно не цінуємо те, що маємо. Будучи в юному віці ми мріємо швидше вирости і вилетіти з батьківського гнізда. Я не виняток. Як і всім, мені хотілося скоріше стати самостійною і почати жити дорослим і цікавим життям. Потім мені було самотньо і я почала мріяти про заміжжя. Вийшовши заміж, захотілося дітей. Коли я стала мамою, то спочатку чекала, коли вже діти підуть в садок, потім в школу, а потім, коли вони нарешті подорослішають. Діти подорослішали, роз’їхалися, побудували свої сім’ї. І ось ніби як довгоочікувана свобода, але я не помітила, як наблизилася моя пенсія, і свободи стало занадто багато.
Більшу частину свого життя я пропрацювала на посаді заступника директора великого заводу. Була шанована співробітниками і начальством. А потім мене пишно і з почестями провели на пенсію. І настала тиша. Тиша скрізь: мені більше нікуди не потрібно йти, мені більше ніхто не дзвонить. Все те, що ще недавно мені так допікало, суєта, пов’язана з роботою, разом пропали, і моє життя перетворилося на тиху, сумну старість. Тільки тепер, сидячи в порожній квартирі, я усвідомила, як сильно не цінувала те, що мала.
Тільки перестала ходити на роботу, то і колеги припинили дзвонити, більше не цікавляться моїми справами. У дітей свої справи та турботи, їм зовсім ніколи мене провідувати. Телевізор перетворився на мого постійного приятеля, хоч хтось поруч говорить, вже не так самотньо в порожній квартирі. А вечорами я дістаю свій старий фотоальбом, переглядаю фотографії і згадую щасливі дні. Я не знаю, як інші пенсіонери справляються з тугою і смутком, але я лише рік на пенсії, а таке враження, що я вмить перетворилася на старезну, нікому непотрібну бабцю.
На мої скарги дочка порадила більше виходити в люди і спілкуватися з іншими пенсіонерами. Якось розмовляла з сусідкою, і вона запросила мене на зустріч пенсіонерів парку, вони там пісні співають і танцюють. Але мені така ідея не припала до душі, я навіть уявити не можу, наскільки це не ненормально виглядає – в нашому віці танцювати на очах у всіх.
Базікала з двоюрідною сестрою по телефону, так вона собі городик в селі завела і топчеться там: огірки та помідори вирощує. Я думала, може на балконі теж помідорів насадити, та все не можу на ринок сходити за розсадою. Одним словом навколо одна туга. Може, хто порадить, як можна радіти життю на пенсії? А молоді пораджу любити і цінувати, те, що маєте, свою роботу і молодість. А то старість підступна штука: підкрадеться, і не помітиш, коли вже і на пенсії опинишся. А на пенсії розваг і радостей життя ніяких, сиди та згадуй минулі щасливі дні.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
