– Інночко, ти щось пекла? Я носом чую, що то сирник, – кажу їй, але жінка так само зло на мене дивиться.
Я починаю думати в чому річ і роззуваюся та вішаю куртку.
– Слухай, чесне слово, якщо сьогодні якась дата, то я б побіг по торт, але ж так смачно пахне сирником…
Жінка зовсім не м’якне, але каже:
– Так, сьогодні дуже знаменита дата, про яку я тобі зранку нагадувала!
Я стараюся пригадати, що ж вона мені говорила, але геть голова порожня.
– Інночко, давай я руки помию найперше… Ого, яка в ванній чистота… До нас гості мають прийти, – питаю, але дружина лише сопе носом.
Далі йду на кухню і мене аж п’янить запах мого улюбленого сирника, в животі починає бурчати і я питаю, що є їсти.
– Інночко, а що є поїсти, бо я геть нічого не можу пригадати на порожній шлунок.
Жінка починає гримати каструлями та тарілками і кидати вилки, проте таки подає мені деруни. Мої улюблені…
Я відчуваю якийсь підступ, тому прошу жінку сісти і поїсти разом…
– Люба, ти теж видно голодна, бо ти якась дуже зла.
– Я сита. По горло. Наїлася твоїх обіцянок!
– Я ж тобі нічого не обіцяв, – я пригадую, точно пригадую, що нічого їй сьогодні не обіцяв.
– А піклуватися все життя не обіцяв?
– Ой, та коли то воно було…
– І що? Не треба виконувати?
– Та треба, але ти дай мені найперше поїсти, а тоді вже поговоримо.
Деруни зі сметанкою – то моє все, особливо такі, як готує Інна, що вона туди кладе, окрім картоплі, я не знаю, але вони пухкі, мов хмаринка і в міру присмажені. Подякував дружині за вечерю і кажу:
– Все, тепер я тебе чую і скажи мені, що сталося?
– А ти як гадаєш?
Я окидаю поглядом чисту квартиру, вечерю та кажу:
– Ти мені не дала сирника попробувати…
– Та вже їж, я ж нащо спекла.
Я беруся до сирника і таким чином відтягую час аби дружина сама не витримала і проговорилася. Вона в мене така, що довго в собі не тримає.
– То ти взагалі нічого не розумієш, – не стрималася вона.
– Та що?, – дивлюся я на неї невинними очима.
– А те, що ти мав по дорозі додому заплатити за інтернет!!!
– Я?!
– Ти!
– Коли?
– Зранку я тобі казала! Казала, що на карточці у мене пусто, тому ти поміняєш гроші і оплатиш готівкою!
– Чого ти мені не нагадала? Сьогодні ж футбол!
– Так тобі й треба! Тепер твоя черга братися до господарки, бо з мене вистачило прибирання й готування! А тепер ти приб’єш нарешті поличку у ванній та прикрутиш світильник, який ми вже місяць як купили, а ти все часу не мав. А ще сьогодні будеш добрим батьком та читатимеш казку Денисові!
– Дві казки, – кричить зі спальні син, який теж не задоволений, що я не підключив інтернет і він не може сидіти в планшеті.
На нашу розмову прийшла так само незадоволена донька.
– Тобі теж казку почитати, – питаю я її.
– Ні, мені треба гроші на завтра.
– На що?
– Я знаю, сказали принести.
– Доню, я ж гроші не поміняв, – кажу я, дістаючи з кишені зелену купюру.
На мене дивляться три пари злючих очей і вони мають рацію, бо я не лише їм нашкодив, але й собі теж. Я ж так чекав цього матчу!
Звичайно, що мені не дали сачкувати і я мусив переробити купу хатньої роботи і прочитати синові три казки. Донька погодилася взяти в школу свої гроші, які я віддам їй з відсотками. А дружина наполягла на масажі…
Фото Ярослава Романюка.
