fbpx

Весілля доведеться скасувати, – сказала мама безапеляційно, – У нас така ситуація з твоєю сестрою. Ти повинна розуміти. Краще гроші не на гулянку витратити, а сестричці твоїй меншій допомогти

У нас з сестрою різниця в шість років, я старше. Олена росла звичайною дитиною, поки не стало тата. Це сталося, коли мені виповнилося сімнадцять років. Я тоді тільки пішла навчатись в університет. А Олені виповнилося одинадцять, і вся рідня голосила, як бідній дівчинці не пощастило, втратила батька.

Було прикро, в тому плані, що я теж взагалі-то втратила батька, але мене ніхто так не шкодував. Говорили, що мені простіше, я вже доросла. Тільки мені було ні разу не простіше. Я була дуже прив’язана до тата. А сестра навпаки завжди була ближче з мамою.

До сестри почали відноситись як до кришталевої вази, адже вона дівчинка, яка пережила таке. Олені сходило з рук все – погане навчання, безлад в кімнаті, запізнення з прогулянок. Адже у дівчинку треба пожаліти. А сестра дуже швидко зрозуміла, як це можна використовувати.

У будь-якій ситуації, вона підпускала сліз в голос і шепотіла “а ось тато б мене пробачив”. Після цього мамин праведний гнів змивало хвилею каяття, і Олена отримувала цукерку.

На мої обурення, що так вона зовсім припинить маму слухати, мама пускала сльозинку і говорила, що мені не зрозуміти, я зросла з батьком, а Олена у нас обділена. Мене ця ситуація виводила з себе, але зробити я нічого не могла, тому просто забула, нехай самі розбираються.

Я провчилася у вузі і поїхала підкорювати столицю. У рідному місті мене ніхто не тримав. Мама всю себе віддала сестрі, яка з кожним роком змінювалась у не найкращу сторону. Школу вона закінчувала абияк і тільки через те, що мама ходила і постійно просила педагогів поставити донечці хорошу оцінку.

У столиці я спочатку знімала кімнату в якоїсь бабусі, потім обжилася, поміняла роботу, стала знімати окрему квартиру. Особливих кар’єрних злетів у мене не було, але я цілком комфортно жила.

Коли я влаштувалася, мама стала мені надзвонювати, що сестрі треба вчитись у виші, вона хоче вчитися в столиці. Забезпечити її житлом і допомогти з навчанням повинна була я. Мене такі перспективи не влаштовували – терпіти сестру у мене не було ніякого бажання.

Але мама була невблаганна – Олена хотіла в столицю. Вони приїхали разом, зупинилися біля мене. На мою радість, яку було дуже складно приховати, сестра не змогла вступити навіть на платне. Мені було зовсім не дивно, що все так склалося. Це мама вірить в винятковий розум молодшої дочки, але я ж розумію, що і до чого. Мама з Оленою відбули додому, а я зітхнула вільно.

Вчитися сестра пішла в якийсь місцевий вуз філія якоїсь філії, але мене не цікавило, що у неї там відбувається. Якраз в цей час я познайомилася зі Славою. У нас швидко закрутилися відносини, справа стрімко рухалася до весілля.

Коли я повідомила мамі, що збираюся заміж, перше, що я почула були не поздоровлення, а заява про те, що допомогти грошима вона не зможе, тому що всі гроші йдуть на навчання сестри. Що не дивно, насправді. Я і не розраховувала. Ми зі Славою взагалі не розраховували на допомогу батьків, організовуючи і оплачуючи весілля самі.

Поки я готувалася до весілля, Олена примудрилася заявити що при надії. Хто щасливий татусь так і не вдалося з’ясувати. Сестра заявила, що це тільки її дитина. Мама плакала. Олена заявила ж, що нічого робити не збирається.

Мама в сльозах зателефонувала мені, розповіла новини і сказала, що я повинна скасувати весілля. Я так і сіла з телефоном, де стояла.

— В якому сенсі – скасувати весілля, з якого такого дива?

– Ну як ти не розумієш! У Олени буде дитина, стільки всього треба купити, а я одна на свою зарплату не впораюся. Потрібна допомога. Ти повинна скасувати весілля, тоді у тебе будуть вільні гроші, на них ми зможемо все купити.

Я сказала, що через вибрики сестри я не збираюся скасовувати весілля. Мама навіть замовкла від несподіванки.

– Ти що, залишиш нас в такій ситуації? – прошепотіла вона.

Мені стала так прикро, що я висловила все, що думала з приводу Олени, маминого виховання і потурання, сімейних відносин і мого ставлення до вивертів сестри.

– Що б сказав батько, якби тебе зараз чув, – скорботним тоном промовила мама і поклала трубку.

Я проревіла весь вечір, Слава ледве мене заспокоїв. На весіллі з мого боку не було нікого з родичів. Але це, напевно, навіть краще. В цей день я не хотіла вислуховувати нічого про Олену. Мене навіть по телефону ніхто з них не привітав.

Відтоді минуло одинадцять років. У житті мами і Олени мало що змінилось, хіба додались ще бажання Оленчиного сина. Дитина росте “без батька” і “одна”, тому йому все прощають і все йому з рук сходить.

Мене ж вони вважають чимось на зразок постачання грошей і різних “хочух” для племінника. Варто мені було один раз купити для нього одяг на осінь і телефон, як понеслась душа в рай.

— Дімка в нас один без батька росте, може візьмеш його на море. Дімочка один у класі без навушників хороших. Купи племіннику. Дімі потрібно репетитора найняти, може скинеш десять тисяч?

І такі дзвінки щоденні і щогодинні. У мене вже голова обертом, довелось викручуватись. Сказала мамі і сестрі, що сама усе купую в кредит і на роботі у мене нестабільно.

Противно, що доводиться казати не правду, але це єдиний спосіб зберігати з мамою нормальні відносини і не служити для сестри постійним спонсором. На свята ми з чоловіком даруємо їм хороші дорогі подарунки, іноді я підкидаю грошей, але не в тих обсягах, які вимагає сестра.

Мабуть, казати так доведеться до кінця життя, тому що запити сестри не зменшуються, а бажання самій щось робити для свого благополуччя у неї так і не з’явилося. Як і у мами не з’явилося розуміння, що пора припиняти у всьому потурати Олені і онуку.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – intermarium.news.

You cannot copy content of this page