Коли Володя познайомив батьків із Лізою, своєю майбутньою дружиною, ті ніяк не могли зрозуміти, що він у ній знайшов. Руда, худорлява, невеликого зросту зі зляканими великими очима. Вона рано залишилася сиротою, її виховувала бабуся. А потім і бабусі не стало. Добре, що Володя тоді був поруч і підтримував її. І хоча їй уже був 21 рік, здавалося, що лише 13-14 років. У їхньому радгоспі заміж брали міцних дівчат, щоб і народжувати і працювати могли. А це було якесь непорозуміння. Хоч Ліза їм не сподобалася, перешкоджати синові вони не стали: йому з нею жити.
Весілля справили у будинку батьків. Гості дивилися на молодих і перешіптувалися. І тільки лінивий не сказав, як Володька міг з нею одружитися. Всі дивувалися, що він у ній знайшов: він – статний красень, вона – руда миршава мишка. Ну і звичайно не обійшлося без “пророцтв” про швидке розлучення, тому що, або у Володі “очі відкриються”, або такого красеня поцуплять. Батьки тільки зітхали, а Ліза дивилася на всіх своїми великими очима і розуміла, що вона не подобається тут нікому.
Жити вони залишилися у батьків Володі. Володя влаштувався зоотехніком. А ось у Лізи роботи поки не було – бухгалтерів своїх вистачало, та й інші робочі місця були зайняті. І поки вона сиділа вдома, то намагалася у всьому допомагати свекрусі. Для свекрухи стало відкриттям, що Ліза практично все вміє робити: топити піч, рубати дрова, доїти корову і навіть робити ремонт! Ліза рано вставала і постійно чимось займалася. Вона жодного разу не сказала, що втомилася чи щось не робитиме, бо не вміє. Це бабуся її так навчила.
За рік, який вони жили разом із батьками, Ліза встигла зробити ремонт у всьому будинку, пофарбувати будинок зовні, розбити палісадник та клумби у дворі, пошити покривало для свекрухи, нові штори на всі вікна. А зі старих штор пошила напірники та наматрацники. Свекруха тільки захоплювалася, та нахвалювала невістку всім подругам та сусідкам.
А потім одна із сусідок попросила Лізу пошити їй штори на кухню. Ліза пошила, сусідці сподобалося і слава про майстерність Лізи швидко розійшлася по радгоспу. У неї почали з’являтися замовлення на пошиття штор та покривал. А коли в Лізи народилася донька, вона шила їй таке вбрання, що в неї почали замовляти і дитячі сукні. У їхньому радгоспі Ліза була єдина, хто вмів так добре шити. І вона мала найкрасивіший двір – з нею навіть почали радитися і брати з неї приклад, щоб і свої двори прикрасити.
Лізу в радгоспі полюбили та поважали. І не рудою вона стала, а Сонечком, не худою, а мініатюрною. Декому навіть було соромно, що не знаючи її, погано про неї думали. І тільки лінивий не сказав, як пощастило Володі з дружиною!
Фото ілюстративне.
