fbpx

Весільні музики вигравали чогось веселого і запального, гості розчервонівшись кружляли в танці, а Галина ридала дивлячись на свою доньку прекрасну наречену. Чула материнська душа – насувається лихо на їх родину. Нащо ж її Олечка-сонечко за Петра-вдівця пішла? Нехороша слава про їх рід іде: Петро вже дві дружини на той світ провів, а сестра його ще змолоду  парубків минає, бо й наречений і перший чоловік уже по цьому світу не ходять

Весільні музики вигравали чогось веселого і запального, гості розчервонівшись кружляли в танці, а Галина ридала дивлячись на свою доньку прекрасну наречену. Чула материнська душа – насувається лихо на їх родину. Нащо ж її Олечка-сонечко за Петра-вдівця пішла? Нехороша слава про їх рід іде: Петро вже дві дружини на той світ провів, а сестра його ще змолоду  парубків минає, бо й наречений і перший чоловік уже по цьому світу не ходять.

Сваха сердилась на Галину, двічі підходила і просила припинити цей концерт, або хоч піти куди в бік, бо люди вже косо поглядають. А Галина не могла і з місця зрушити. Дивилась на свою дитину, таку гарну і здається, в останній раз щасливу. Дрібно дрібно хрестила донечку і благала Небеса, аби не повторила її дитина долі попередніх Петрових дружин.

Минула забава і поїхали молоді жити у міську Петрову квартиру. Оля щодня телефонувала матері і щасливо щебетала про все на світі. Розповідала ненці, який у неї чоловік хороший:

— Він мене мамо на руках носить і ніженьки мені миє. Не дає робити нічогісінько, сам і їсти готує і речі пере. Так дивно, я ж ніколи й не бачила, аби чоловіки пил витирали і підлогу мили.

Галина слухала і не слухала Олю. Тривога за свою дитину не давала їй ні спати, ні жити спокійно. Але час ішов, з Олею було все гаразд і почала Галина заспокоюватись. А коли її донька повідомила, що при надії то геть матері відлягло. Сваха навіть помиритись прийшла, бо ще ж від весілля розмовляти не хотіла:

— Яке щастя, Галю! Їй сказали що хлопчика чекаємо. Це ж мій перший онук. Людочка, дочка моя, чоловіків десятою дорогою минає, набрала собі в голову казна чого, мовляв через неї з її обранцями таке сталось. Вигадає ж таке… А колишні Петрові і понести не могли. А тут, радість то яка, Галю.

Довго вони тоді сиділи про життя щасливо балакали. А на ранок до Галини сусідка прибігла стривожена.

— Вашому сватові зле. Просила Таня аби ви господарку попорали, бо вона з ним у швидкій поїхала.

Не стало свата. А Галинині страхи прокинулись знову. Нікого не слухала – поїхала до Олі в місто. Гляділа свою доню, як малу дитину. Сама на всі огляди з нею ходила. Все чекала чогось недоброго. А воно й не забарилось!

Чи то накликала Галина все оте, що з її донькою трапилось, чи й справді за Петра не потрібно було Олі йти, але не змогли молоду маму врятувати. Хлопчик-козачок здоровенький з’явився а Оля не вижила. Старий професор, щось пояснював запинаючись, розводив руками розповідаючи, як усе те сталось, але Галина не чула. Дивилась люто на свого зятя і якби не люди, які її відтягнули – напевне, за дочкою його б і відправила.

Галинин онучок росте гарним і веселим хлопчиком. Петро часто привозить його до бабок, аби потішились. Не може його Галина простити, хоч і не винен він ні в чому. Чоловік Галін взагалі всі ті її думки за дурницю вважає, а жінка певна: щось не так з тим родом і все тут.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page