fbpx

Від доньчиних слів у мене руки опустились. І бачить же, що мені це чути неприємно, але говорить. А я стою ні в сих ні в тих, наскільки несподіваним для мене було усе це

Від доньчиних слів у мене руки опустились. І бачить же, що мені це чути неприємно, але говорить. А я стою ні в сих ні в тих, наскільки несподіваним для мене було усе це.

Моя донька ще в жовтні минулого року до нас із міста перебралась. Тоді саме ото зі світлом робилось і ніхто не знав, як воно буде. А Ніна в міській квартирі проживала. Мало того що на роботі негаразди почались, так ще й діти самі вдома коли сирени виють. Ну яка мама буде спокійною знаючи що вони там самі на восьмому поверсі?

Вона ще трішки сумнівалась, не знала що робити, але коли зовсім поруч “прилетіло” то вже того ж дня була у мене в селі.

Я вдова, живу одна уже сорок років як. Ніколи не було у мене статків великих, але й не на хлібі із водою живу. тримаю корівку, кілька бичків, поросят. Добра поміч до пенсії, та й донці я допомагала завжди як не грошима то продуктами. Коли треба було то кілька тисяч передавала. Все ж у місті більші витрати ніж у селі.

Так ось, старша моя онучка має тринадцять років. Приїхали вони, доня мені одразу допомагати почала. Дивлюсь, а онучка окрім уроків і роботи мілкої по дому більше нічим і не займається. Ми тут із донькою аж червоні забігані, а вона підмела у хаті, їсти зварила і з книгою на гойдалку.

Читайте також: Донька мене ще зимою набрала і почала натякати, що до свого ювілею хотіла б авто. Ми з ню на цю тему не раз розмовляли, вона знала, що необхідна сума у мене була, їй потрібно було лиш обрати, що сам подарунок. От тільки коли я приїхала і поглянула на неї і їхнє життя подружнє. то до конверту геть іншу річ поклала. Зять вилетів із квартири голосно дверима грюкнувши

Я не раз її присоромити намагалась. Кажу, що я старенька і ношу сіно, мама он ледь суне, а вона сидить і читає. ну або коли воду носили аби помідори садити. Я аж запихалась, а вона по пів відеречка носить. Ну я знову не витримала, кажу, що не маленька вже, он метр сімдесят зросту, могла б і на рівні із нами до роботи стати а не гратись.

Знаєте подальші події мене просто з колії винесли. Аби хто сказав що я до такого доживу. Донька моя стала руки в боки і питає, чим я невдоволена. Мовляв, онучка допомагає по мірі сил і бажанню своєму, а могла б не робити цього спокійно.

Я дар мови втратила. Пригадала доні, як вона із сестрою мені у всьому допомагали. Як ми поля сапали втрьох, як сіно косили, носили, складали. І різниці між нами не було ніякої. Навіть на ферму де я працювала ми по черзі ходили. Я на враннішнє доїння. старша на обіднє, а менша на вечірнє. А тут прямо “могла б того не робити”.

І тут донька моя видає:

— А толку мамо було від того сапання і доїння мені в житті. Знаєте чого я лиш навчилась – працювати на чорно і себе не шкодувати ніколи. Поки мої подруги на побачення бігали і волосся підкручували я в полі сапала, або вдома сіно носила. Так воно і по життю пішло. Вони ніколи не опускались до такої роботи, як крутили волосся так і крутять у кабінетах перед комп’ютерами. А ми із сестрою? Не навили ви нас мама основному – себе шанувати і любити. Корови доїти та працювати. А толку із того? Хто із нас двох щасливий? А доньці своїй я такої долі не бажаю. Хай вчиться, хай шиє. малює. Хай у неї буде розуміння, що себе треба любити і поважати. Їсти наготувала, в домі прибрала? То більшого від неї і не вимагайте.

Після тієї розмови якось швидко донька зібралась і поїхала. То онучки мої на літо залишались, а це в місті в квартирі сидітимуть. А мені прикро. Прикро, що донька забрала їх так ніби я чого лихого їм хочу.

От скажіть, відколи привчати змалку до того, що батькам допомога потрібна, то вже не правильно?

Чи то світ перевернувся, чи нині так воно, що від молодшого і здоровішого покоління допомоги годі чекати?

От ваші діти, онуки, хіба не допомагають?

04,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page