Від доньок я такого не очікувала зовсім, бо ж дітей я виховувала дружними і готовими прийти на допомогу одне годному. Але у нинішній ситуації, коли усе повернуло от так, вони раптом виступили проти того, аби я допомогла їхньому брату у скруті. Бачте, вважають, що я вчиняю вкрай несправедливо

Від доньок я такого не очікувала зовсім, бо ж дітей я виховувала дружними і готовими прийти на допомогу одне годному. Але у нинішній ситуації, коли усе повернуло от так, вони раптом виступили проти того, аби я допомогла їхньому брату у скруті. Бачте, вважають, що я вчиняю вкрай несправедливо.

Нині я відзначила свій 75 день народження. Спеціально чекала, аби уся родина зібралась за столом, бо ж мала повідомити важливу новину. Ну де я чекала, що ті мої слова зіпсують свято? Доньки з-за столу не вийшли, але сиділи насуплені і розмова не клеїлась.

У мене дві доньки і син. З дитинства Олесь був таким спокійним і лагідним, що дівчатам його доводилось ще й захищати. Дуже совісний, слова кривого нікому не скаже, все, що попросиш – виконає.

Одружився він із Наталкою і я була спершу рада, що вона мала характер такий, знаєте, активний і лідерський. Ну та й ми сина не залишали, допомагали гарно. Дім допомагали молодим будувати, там ремонт робили і умеблювали все.

Та от не довго було все добре, бо багато разів Олесь повертати мусив Наталку від мами її. Надметься, дітей за руки, речі на плечі і до мами:

— Ти, – каже, – мало заробляєш і нам немає на що жити.

А Олесь тракторист, а то в селі професія дуже потрібна. Так, не мільйони, але коли жнива, а особливо – оранка, то гроші гарні має. Та й так він на фермі працює, то по десять тисяч приносив у хату, хіба мало?

Ну але я просила, аби йшов і мирився, хоч самій на душі кішки скребли. Ми там чи бичка, чи свинку збудемо, то ще трішки підкинемо їм грошенят. Та господарку гарну тримали, то на рік по п’ять поросят збували і все Олесю, бо ж от така ситуація у нього.

Ну а це – Наталка геть у місто поїхала і на розлучення подала. Двадцять років разом прожили, дітей виростили, а тепер вона свободи захотіла. Дім от, на продаж вони виставили, бо Наталя на цей раз все серйозно рішила і повертатись не планує. Там, у місті вже й працює десь і село їй не треба, а якщо що, то має мамину хату – одна вона донька.

От так у свої сорок мій Лесик і залишився буквально без нічого, бо ж Наталя із дівчатами із того дому все до матері своєї перевезла. Ну скажіть, хіба я не мама? Про дитину, хай і дорослу, не я дбати повинна?

От і вирішила сказати на свій ювілей, що ми із чоловіком порадились і з огляду на ситуацію Леся, будемо на нього вже зараз свій дім переписувати, аби не лишилась дитина без даху над головою.

Однак, дуже не гарно себе доньки мої повели. У кожної є все: і будинок, і чоловік, і діти дорослі, а от оте наше рішення їм стало впоперек і все тут.

Старша, так узагалі сказала, що ми із чоловіком повинні б хоч із домом вчинити справедливо, а не так як усе життя – все Олесю і Олесю.

— А може вже досить, мамо? Чи ми не ваші діти, скажіть, аби ми знали? З бубнами стрибали ви довкола Леся змалку. Все, що мали ви в нього вклали і тепер ще й будинок свій йому? А нас не існує, чи те, що я біля свекрухи живу, то моя власна хата, як ви кажете? Чи он, Ользі буде зайвою копійчина яка з трьома дітьми?

Знаєте, я такого не чекала від дівчат, бо діти у мене завжди були дружні і приходили одне одному на допомогу. А от нині, я просто їх не впізнаю.

До кінця вечора дівчата сиділи насупленими і розмова не клеїлась. Розійшлись по домівках і вже тиждень, як жодна мені не телефонувала.

Ну, але я вважаю, що тут вони обидві не праві і якщо у родині така складна ситуація, то ми всі повинні об’єднатись і допомогти Лесику.

А дім ми все одно на сина перепишемо, бо ж хто як не батьки допоможуть тим паче, що сестри вже себе показали.

Ну скажіть, ви б не так вчинили на нашому місці?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page