Коли Вікторії було чотирнадцять років вона була дуже худенька, здоров’я було слабким, вона часто нездужала і тому пропускала заняття в школі. У класі вона практично ні з ким не спілкувалася. Хлопці час від часу жартували над нею і дражнили. Навчалася вона старанно.
Ще в молодості їй подобався однокласник Павло. Хлопчик був спортивний, гарний, отримував чудові оцінки. В бік Віки ніколи не дивився. Не дражнив, не ображав, але цурався. Після дев’ятого класу Павло перевівся до училища. Віка залишилася на своєму місці. Після школи дівчинка успішно склала іспити та вступила до університету на економічний профіль. Саме у студентські роки Віка розквітла по-справжньому.
Від шанувальників не було відбою. Досить швидко з’явився кавалер. Ігор навчався на юридичному факультеті та був хлопцем із золотої молоді. Батьки в нього були багаті. Віка для нього була “на показ” перед іншими хлопцями. Якась красуня з обкладинки глянсових видань. Приваблива, висока, з великими карими очима та густим довгим волоссям.
Після закінчення вишу вони вирішили зіграти весілля. Переїхали до іншого міста. Віка почала активно будувати кар’єру. У тридцять років стала керуючою в одній з приватних компаній. Заробляла вона пристойно. Більшість грошей у сім’ї була завдяки старанням дівчини. Хлопець робив лише вигляд, що працює. Він часто потай від Віки клянчив гроші у батьків, вигадуючи чергові відмовки, мовляв, на велику покупку до будинку.
Коли Віці було двадцять шість років, вона народила малюка від Ігоря. Синочок був чарівною дитиною з блакитними очима. У декретну відпустку Віка не йшла, а продовжувала працювати в дистанційному режимі. Довірити виховання сина чоловікові не наважувалася. Від Ігоря толку особливо не було. Коли синові виповнилося два роки, вона найняла няню і повернулася до фірми. За роки плідної робочої діяльності зуміла накопичити певну суму грошей та купила квартиру. Записала нерухомість на себе та на дитину. Віка завжди знала, що Ігор часом йшов у загул і навіть зраджував їй. Вона намагалася не звертати на це увагу. Дівчина хотіла втримати шлюб, зберегти сім’ю, адже завжди була певна, що заміж треба виходити один раз і на все життя.
Якось увечері в магазині вона зіштовхнулася зі своєю класною керівницею. Жінка, побачивши Віку, почала розсипатися в компліментах на її адресу та розповіла про те, що за тиждень у школі відбудеться вечір випускників. Вона запросила Віку відвідати захід. Спочатку дівчина не хотіла йти, адже не бачила в цьому жодного сенсу. Та й у школі вона практично ні з ким тоді не дружила. Єдиним, кого вона хотіла побачити, — це Павло.
Весь цей час дівчину не відпускала думка про майбутню урочистість. Вона вирішила, що варто піти. У призначений день вона одягла оксамитову сукню, прикраси, шпильки. Розпустила волосся і зробила стрілки на очах. Виглядала вона тоді надзвичайно. Коли Віка переступила поріг класу, то однокласники повідкривали роти. Віка до тремтіння відчула на собі пильний погляд Павла, який сидів у самому кутку. Він запропонував їй сісти поруч із ним. Віка мовчки погодилася. Від його голосу у Віки всередині все переверталося, а серце співало серенаду. Усі почали розпитувати дівчину про все. Віка розповідала про своє життя, сім’ю, роботу. Однокласниці заздрили, хлопці захоплювалися.
Після посиденьок Павло запропонував провести Віку до машини, яку вона припаркувала у сусідньому кварталі. Біля автомобіля молодик міцно обійняв та поцілував дівчину. Вона не чинила опір. Так молодята стали таємно зустрічатися протягом трьох місяців. Невдовзі Віка познайомила Павла зі своїм сином. Вони швидко порозумілися.
Одного прекрасного вечора Павло запропонував Віці поїхати разом із ним. З’ясувалося, що молодик працює військовим льотчиком і в місто він приїжджав ненадовго. Тільки на час відпустки. Щоправда, вона про це не знала. Вона довгі роки вважала, що Павло працює на заводі, адже чудово пам’ятала, що після дев’ятого класу хлопець перевівся до училища. Недовго думаючи, Віка відповіла згодою…
