Я б нічого не дізналася та прийшла донька позичати гроші в се й розкрилося. Знаєте, я багато чула за скупих чоловіків, але це вже поза межами мого розуміння. Тим більше, коли просив її з ним жити, то як себе описував? Що він і бізнесмен, що все у нього скоро буде ще краще, от Настя й подумала, що раз так те скоро буде, то хай вже вона буде його жінкою. Там трішки перечекає і далі будуть жити разом, як усі – дітей ростити та статок примножувати.
Моя донька не має великої зарплати, вона працює в офісі, там хоч роботи не дує є, але всі дуже на нервах.
Кожен пильнує аби хтось менше не зробив за нього і більше не отримав. Але вбратися на роботу треба. Ти ж між люди йдеш.
І от моя Настя, яка вже жила з Артуром рік прийшла до мене по гроші.
А далі як почала розказувати, як у них ведеться, то я вже не знала. Чого моя донька на таке пішла.
– Мамо, позичте мені гроші, бо мені не стане на комунальні та на їжу.
– Тобто? Ти ж живеш з чоловіком, він не може комунальні сплатити?
– Мамо, ми платимо порівну і оренду житла, і комунальні…
– Що?, – тільки й могла вимовити я.
Я розумію, якби вона заробляла тридцять тисяч, то що є ті комунальні та оренда, але вона має дванадцять тисяч і нарівні з тим бізнесменом платить?
Але вона те так подала, наче то нормально, а мені ж волосся вже дибки.
А далі й розкрилася вся історія.
– Мамо, я купила собі пуховик за вісім тисяч і на чотири тисячі я не зможу і їсти, і платити все порівну. А Артур не хоче за мене сплачувати, каже, що я могла купити собі дешеву куртку і мені б на все вистачило.
– Доню, мені здавалося, що я тебе ростила мудрою дівчиною. Що ти таке твориш? А як у вас діти будуть, а ти в декреті сидітимеш, то як то все буде? В банк підеш?
– Мамо, не перебільшуйте, мені просто зараз треба грошей, щоб все було порівну, а як я стану його дружиною, то все буде по-іншому.
– Я сильно сумніваюся, дитино, сильно. А як ти ще маєш надію на одруження, то я тобі так скажу – не дам ні копійки.
– Чому? Ви не хочете аби я була щаслива?
– Хочу, того й ні копійки не дам.
Не знаю в кого вона вже позичала, але далі з ним живе, надіється, що він її заміж візьме, а я маю великі сумніви. А я після тієї розповіді й спати не можу та все думаю, як це сталося. Від чого залежить, що жінка готова на все, лиш би заміж вийти? Та я ніколи її з тим заміжжям не спішила, вона у мене в достатку жила, гарна є, і добра. Але, видно, не має того характеру.
Якби то можна було від усього дитину вберегти, то я б це зробила, я б небо для неї прихилила, а тому шкода за неї заплатити аби вона коло нього жила та йому догоджала. І жінка такої любові хоче? За таке хапається та готова де завгодно позичати, лиш би там бути. А сказати, що я такого не хочу, що раз так, то я собі знайду кращого і таки піти. Отак має бути. Вже краще мамій жити і на одних сухарях, ніж таке мати відношення.
Як я це маю їй пояснити?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
