fbpx
Історії з життя
Відкривши двері, я  просто оніміла. Переді мною стояла жінка, невизначеного віку. Увесь її вигляд і запах, що стояв навколо, говорили про спосіб життя цієї людини. І тут вона вимовляє: «Донечко!». У мене всередині все опустилося. Я кілька хвилин не могла вимовити ні слова

При згадці про дитинство в моїй пам’яті спливає образ улюбленої бабусі. Тільки вона ставилася до мене, як до дитини і як до людини. Моя мати, скільки її пам’ятаю, заливала за комір та гуляла. Свого батька я зовсім не знаю, і ніколи його не бачила. Підозрюю, що і мати толком не знає, хто він.

Завдяки бабусі я добре закінчила школу і змогла вступити до інституту. Ми з нею жили окремо, що давало нам можливість не бачити всього того, що витворяла моя мама. Так я її і мамою-то так і не змогла назвати. Поки була зовсім маленькою, називала мамою бабусю. Ну а як інакше, коли вона завжди поруч! Коли підросла, то зрозуміла що і як, і стала вже називати бабульою.

Я встигла закінчити інститут і влаштуватися на хорошу роботу, доки бабуся не злягла. Цей період мені довелося пережити самій, так як мамі було все одно. Так ми і думати про неї вже перестали. Бабусі не стало через кілька місяців, з тих пір я залишилася зовсім одна на всьому білому світі.

П’ятнадцять років після цього я прожила на самоті. Зараз мені 38 і сім’ї поки немає. За цей час я добре «стала на ноги» і зараз можу собі дозволити спокійно жити. Ось тільки мій спокій був раптово потривожений абсолютно чужою мені людиною.

В останній мій вихідний день, рано вранці пролунав дзвінок у двері. Я нікого не чекала, тому була дуже здивована настільки ранньому візиту. Але робити нічого, довелося встати з теплого ліжка і піти до вхідних дверей.

Відкривши двері, я  просто оніміла. Переді мною стояла жінка, невизначеного віку. Увесь її вигляд і запах, що стояв навколо, говорили про спосіб життя цієї людини. І тут вона вимовляє: «Донечко!». У мене всередині все опустилося. Я кілька хвилин не могла вимовити ні слова.

В голові думки плуталися одна з одною. З одного боку, ця жінка стала для мене абсолютно чужою людиною, а з іншого – вона все ж моя матір. Мати, яка всього лише привела у світ і покинула б мене, якби не було бабусі!

Прийшовши до тями, я тільки й змогла, що спитати: «Навіщо прийшла?». У відповідь я почула цілу тираду про те, як їй зараз важко. Що у неї не ходять часом ноги, і вона може кілька днів пролежати в квартирі, поки вони відійдуть. Що їй не вистачає грошей на те що прописують у районці. Я дала їй трохи грошей, щоб вона поки пішла з очей моїх, але відчуваю, що це тільки початок нашого спілкування. Як тільки гроші закінчаться, відразу ж повторить свій візит.

Недовго мені довелося чекати. Через тиждень вона мені зателефонувала. І де тільки мій номер взяла? Не зрозуміло. У трубку вона плакала. Виявляється, її підвели ноги і їй потрібна допомога єдиної дочки. О! Ця жінка згадала, що у неї є дитина. Значить раніше, коли сама на гульки бігати могла, то я і не потрібна була, а тепер згадала.

Я обіцяла подумати. Тільки от не знаю тепер, як мені вчинити. Адже вона нічого не зробила в цьому житті ні для мене, ні для своєї матері! А чого ж, в такому разі, вона очікує від мене ?! І шкода її і зовсім не шкода.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook