fbpx

Віктор був лікарем моєї бабусі, так ми й познайомилися. Мені сподобався цей чуйний чоловік, його підхід до підопічних, а найбільше в ньому сподобалося те, що він звернув на мене увагу. Кілька походів в ресторан, кіно, прогулянок і наче ми знаємо один одного все життя

– Тільки є одна проблема, – сказав мені він, – Справа в тому, що моїй мамі дуже важко вгодити і вона вже стільки мені дівчат забракувала, що я тобі й перелічити не можу. Все чекає на якусь принцесу.

– Насправді, проблемки дві, або й три, – кажу я йому, – У мене двоє дітей від першого шлюбу і не думаю, що з такою характеристикою я твоїй мамі сподобаюся.

Отак ми подумали, що раз такі труднощі, то й не варто щось починати серйозне. Час від часу зустрічалися, але потім мої діти потрапили в стаціонар і Віктор мені дуже сильно допоміг, навідував дітей і якось знайшов з ними спільну мову.

– Ти знаєш, – сказав він мені, – я їх полюбив і мені все одно, що скаже мама.

Тому я вже почала готуватися до знайомства, яке мало відбутися в неділю. Довго вибирала одяг, просила дітей бути чемними і прийшла під ясні очі майбутньої свекрухи, але ті очі мене не овіяли теплом, а дивилися так, наче я прийшла забрати у неї найцінніше.

В результаті вона сказала, що діти у мене невиховані, я вертихвістка і хочу Вікторову однокімнатну квартиру і панельці, яка дісталася йому від бабусі. Я тільки хмикнула, але нічого не сказала і забрала дітей та пішла геть.

– Я не намірена вислуховувати таке, навіть від твоєї мами, Вікторе, – сказала йому я, коли він вибіг за нами з під’їзду.

– Я все розумію, я повністю на твоєму боці.

Почали ми жити вже в мене разом, у мене квартира двокімнатна, своя, трохи батьки додали, трохи після поділу майна доклала, далі заробила і отак ми в просторій новобудові купили квартиру.

Вирішили, що будемо Вікторову здавати, але вже після розпису. І ось звістка від свекрухи – хоче все почати з початку і запрошує нас усіх до неї. Я дуже здивувалася, бо не така то проста жінка аби отак хотіла помиритися. Весь обід я чекала, коли ж вона покаже своє лице і дочекалася.

Вже ми одягалися, як вона подає мені куртку. А з кишені виглядає ланцюжок.

– Що це таке, – давай вона голосити, – Моя улюблена підвіска! Отаку ти собі жінку береш, що твою матір по світу хоче пустити.

– Мамо, я вас прошу, перестаньте, – Віктор був червоний, мов рак.

– Перестати? Сину, тобі геть мізки запудрили?

– Мамо, у Олі манікюр більше коштує, ніж ваш ланцюжок! Не думав, що ви опуститеся до такого!

Ми вийшли всі звідти геть, сіли в мою іномарку і поїхали в мою квартиру. Віктор мене дуже перепрошував і я йому пробачила, бо він не винен в тому, що його мати не розуміє межі розумного. Я теж люблю своїх дітей, але мені б таке в голову не прийшло. Я всіляких за свою роботу бачила людей. Але таку зустрічаю вперше, а у мене в підпорядкуванні десятки фірм, яких я веду по бухгалтерії і ще й інших контролюю.

Ми далі жили з Віктором і знайшлася у нас дитинка. Я ще мала надію, що бабуся бодай до дитини буде прихильна, адже перший онук. Але де там!

Вона не прийшла мене привітати, не було її й на хрестинах. Я бачила, як чоловікові неприємна така ситуація і не знаю, як далі бути. Розумієте, така людина, вона ж таки дочекається між нами якихось непорозумінь чи сама їх створить і що тоді? Вона ж здатна по краплині вливати свою жовч і я вже й не дуже хочу аби Віктор до неї ходив, а тим більше, їздив з дитиною туди!

Як на мене, то я чудова наречена і дружина, з власними дітьми, квартирою, машиною, гарною і прибутковою роботою, але цій жінці я не рівня. Чому так?

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page