Я очима кліпала, а він і бровою не повів, мені навіть здалося, що він насолоджується моєю реакцією.
Не можу сказати коли точно це почалося, бо я працюю з Віктором вже років десять, як керівник він нормальний, не без якихось вибриків, але стерпний. У мене з ним не було ніяких непорозумінь, бо діти мої на той момент вже вийшли з віку, коли тільки те й робиш, що відкриваєш лікарняні.
Мені сорок п’ять років і я з подивом це усвідомила, що мені таки сорок п’ять. Глянула в паспорт, далі в дзеркало, далі знову в паспорт і далі вже просиділа з подушкою весь вечір. Чоловік навіть не глянув, що нема вечері, посмажив собі яєчню і втупився в екран монітору, хоча ні, ще буркнув:
– Що знову?
Ось так він відреагував, не вкрив ковдрою, не запропонував чаю, а роздратувався, бо сам собі вечерю приготував. Невже я не заслужила елементарної турботи?
І так мені було, що й не хотіла більше його бачити, як так з рідною жінкою чинити? На наступний ранок не приготувала йому й сніданок і пішла на роботу.
А на роботі вже кілька місяців пліткували про те, що Віктор Петрович покинув дружину і тепер завидний жених. А я що – помріяти ж можна.
Чи то я далі сприйняла бажане за дійсне, але ж я на власні вуха чула, як Віктор мені компліменти говорить, ми разом їздили обідати після ділових зустрічей, він підвозив мене додому, він дарував мені квітку чи якусь дрібничку, щоб і приємно, і колеги не помітили.
Він старший за мене всього на п’ять років і ми просто чудова пара.
Я жінка чесна, тому не допустила до того моменту, коли переступлю межу і розповіла чоловікові, що більше його не люблю.
– Я не люблю тебе, Павле, більше. Не люблю. Поки ще моє життя повністю не присипане побутом і не зацементоване обов’язками та лінню, то я маю не впустити свій шанс. Я від тебе йду.
А він тільки очима кліпав, бо не розумів, що коїться. Я переїхала до мами, сказала, що то на кілька днів, бо я скоро переїду жити до коханого в його чудовий дім.
Мене більше нічого не стримувало і я поринула у почуття з головою. Якось ми допізна засиділися на роботі і Віктор запропонував мене підвести.
– Інно, я вас підвезу, дуже незручно, що я вас так допізна тримаю. Вас вже й чоловік зачекався. Каже і так уважно на мене дивиться, а я тоді й набралася хоробрості і кажу:
– Ні, не чекає мене чоловік.
Запала пауза і в цій тиші Віктор встав та почав збиратися. Я теж кинулася за плащем і речами, ми разом спустилися до його машини.
– Нагадайте ще раз адресу, – каже він.
– Я живу в мами, – відповіла я, знову пильно дивлячись на нього.
Він кивнув головою, привіз мене під під’їзд і допоміг вийти.
– Гарного вечора, – він ніжно потиснув мою руку.
Звичайно, що я хотіла більш рішучих дій, але для мрій мені вистачало і цього. Я знала, що ми все одно будемо разом.
А на наступний день він мені простягнув листок зі списком гостей, які запрошені на його весілля…
– Інно, прослідкуйте чи нема тут помилок і роздрукуйте запрошення, ви ж це вмієте, ось зразок листівок, які хотіла дружина. Ви поїдьте в типографію і все залагодьте.
Я кліпала очима, я не розуміла де я і що взагалі відбувається. А він наче не розуміє, чому я звільнилася!
Мама теж не знає, що зі мною, все питає, коли я вернуся до чоловіка, а я вже нічого не хочу, просто хочу аби мені всі дали спокій. Як ви гадаєте, мені чоловік вибачить?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
