Та я б і сама такій невістці рада не була: і старша я за чоловіка на п’ять років, і дитина у мене є, і ще й взяла житло на виплату. Щоб будь-яка матір подумала про таку жінку? Та те, що й сказала мені в очі свекруха:
– Тобі мій син потрібен аби тобі на квартиру заробити. А там покажеш йому на двері швидко!
Як я не переконувала, що люблю Бориса, але будо марно.
– Він мій єдиний син, красень і перспективний. Якщо його любиш, то дай йому вибрати собі дівчину його віку і вони разом все робитимуть: і квартиру разом куплять, і діти будуть лише їхні.
Я справді любила Бориса, тому й погодилася на таке, сказала, що світ йому зав’язувати не буду, він ще молодий.
– Що ти таке кажеш?, – дивувався він, – Тобі й тридцяти нема, а ти говориш, наче тобі вісімдесят. Та все буде добре. Мама змириться.
І він переїхав до мене, ми розписалися і стали жити далі. Виплачувати квартиру мені допомагав батько, який працював за кордоном, мама допомагала з Олежиком, а виглядала я чудово на свій вік.
То не думаю, що аж так моєму чоловікові було прикро.
Але ж ви розумієте, що не в очах свекрухи. Вона зі мною не спілкувалася, до Бориса дуже рідко телефонувала, а він так само рідко телефонував і їй.
Я мала нагадувати аби він подзвонив мамі, а не як думала свекруха, що я ховала телефон далеко аби її син не мав змоги з нею говорити.
Наближалося її день народження і ми вибирали подарунок. Олег захотів піти з нами на свято, але я була проти, думала, хай моя мама з ним посидить, а там буде така гостина, що я за пів години вернуся.
Але дитина так хотіла побачити нову бабусю, що не забула про подію ні через день, ні через тиждень.
Він навіть в садку зліпив аплікацію для бабусі на подарунок.
І ось ми прийшли, та відкрила двері і остовпіла, що я та ще й з сином.
– З днем народження,- сказав Олег і простягнув свекрусі свій шедевр.
Вона закліпала очима і подякувала, запросила зайти. Стіл був вже накритий, були її подруги і родичі. Вони нас прийняли добре, Олег був в центрі уваги, щебетав, як у нього справи в садку, з ким одружиться, що любить їсти…
Ми доволі довго там були, далі запросили матір до нас.
Вона так само прийшла з подарунком для Олега. Роздивлялася квартиру, гралася з моїм сином, навіть зі мною говорила, бо її цікавило, чого чоловік пішов від мене.
Він надто сильно хотів все контролювати. Спочатку я не мала спілкуватися з незаміжніми подругами, бо вони мене потягнуть на дискотеку, далі й з заміжніми не варто було. Далі колеги по роботі були не такі. Але найбільше йому не подобалася моя мама і тато. Він аж кривився, коли приїжджав, не міг і п’яти хвилин побути в мене. Все просився назад в місто. Далі я сама їздила до мами, а далі йому й це стало не подобатися і я вже крилася з тим, що відвідую маму. А далі на світ з’явився Олежик і чоловік зрозумів, що без грошей з малою дитиною, без підтримки, то я вся його. Я дуже пізно це все зрозуміла і в чому була, в тому й до мами з Олежиком і втекла. Вони мене дуже підтримали і не згадували більше за те, чого я раніше очі не відкрила на чоловіка.
– Тому ти вибрала тепер мого м’якого сина?, – спитала прямо свекруха.
– Так, не буду лукавити мені сподобався Борис своїм характером, але впускати в своє життя лишень через це? Ні, я його полюбила і тому вирішила вийти за нього заміж.
І наче вона мене зрозуміла чи прийняла, я не знаю. Але точно скажу одне – вона більше часу проводить з Олежиком, ніж зі мною. Каже, що як і друга дитина буде така розумна, то їй більше нічого й не треба.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
