Він навіть приховувати нічого наміру не мав. Стояв сповнений своєї значущості і правоти: “А що ти хотіла, мамо? Я жива людина, жінка вже третій рік два рази на рік приїздить.”. А мені й думати не хочеться, що буде, як Наталя дізнається. Але звідки б вона те знала, якби я не скажу?

Він навіть приховувати нічого наміру не мав. Стояв сповнений своєї значущості і правоти: “А що ти хотіла, мамо? Я жива людина, жінка вже третій рік два рази на рік приїздить.”. А мені й думати не хочеться, що буде, як Наталя дізнається. Але звідки б вона те знала, якби я не скажу?

Я десять років свого життя поклала на те, аби побудувати дім у селі. Їздила на заробітки, передавала гроші, а тут чоловік і син будовою займались.

Вибудували ми дім на два поверхи, зробили ремонт, двір лялечку і пішло все за вітром, на попіл перетворилось від однієї несправної розетки.

Тоді вже мій син був одруженим і ми із невісткою разом вирішили поїхати за кордон на заробітки. Чоловіки наші знайшли хорошу квартиру, яку господарі погодились дати на виплату, там жили, а ми складати стали зароблене вже на квартиру.

От так ми третій рік із невісткою в Італії літню пару глядимо. Чоловік мій до мене приїхати зміг, так нам трішки легше тепер. Їздимо по черзі в Україну до сина.

І от тепер, уявіть мій стан, коли повернувшись додому я в тій квартирі бачу нову господиню. Син, навіть не намагався виправдовуватись, навпаки зробив винною у тому дружину.

За його логікою, він саме так жити і повинен бо жінка його покинула і рідко приїздить:

— Ви всі там, а я тут сам один, – аж ногою тупнув, – Чи я з заліза, чи мені людини поруч не треба? Нічого у наших із Наталею відносинах не зміниться, як були парою подружньою так і будем. Просто, зараз от такий період.

Я швидко ту панну випровадила, і ходила сама не своя усю відпустку. З сином навіть розмовляти не хотілось так неприємно було. Хіба ж він не розуміє, як нам там тяжко кожне євро дається?

А Наталя? Могла б давно знайти кращого, бачу, як на неї італійці заглядаються. Сама не розумію, чого вона на у квартиру зі мною заробляє. Але ж ні, та жінка заміжня, її чоловік чекає, вона для свого Віталичка лиш найкраще і найдорожче обирає. А мій син от так не по-людськи із нею.

Ой! Скоро їхати, а в мене голова, мов дзвін. Знаю, що я лиш рушу а та краля знову буде у нашій квартирі. Але, як мені після всього цього невістці в очі дивитись, поясніть?

І сказати не скажу, бо сама я ту квартиру не виплачу і мовчати совість не дозволяє.

От ви б на моєму місці, зізнались би? А чи, хай розбираються самі, то їхня сім’я?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page