Я розуміла, що свекруха прийшла не просто так і вона вирішила, що одразу почне з найбільшого аргументу:
– Він тобі квартиру лишив, а сам у мене живе. Ти трохи совість май!
– Це спільно куплена квартира в шлюбі і у нас двоє дітей, і хай він йде туди, де був, чого він до вас пришов.
Свекруха замовкла, а тоді й зізналася:
– Не живе з ним та, каже. що їй такий чоловік не треба: з аліментами і без квартири.
– Овва. А він не думав про таке, що його не хочуть без грошей?
– Зіно, чого ж ти починаєш? Ну, не подумав, оступився, дуже добре на двох стільцях сидів, а тепер в мене живе. Прийми його назад, бо я з ним вже не можу. Він сумує за вами і кається.
Звичайно, що серце може й йокнути і пробачити, але не після того, як це все було.
Отож, одного дня поїхав чоловік в чергове відрядження, а наші діти вкотре захворіли. На роботі мені не дали лікарняний, сказали, що я й так забагато сиджу вдома з дітьми, тому я буду без зарплати за ці дні. Просто чудово.
Діти наче вдень були хворі, але на вечір де й взялася енергія, писк і вереск, що я вже й думок своїх не чую. І раптом в двері подзвонили, я ледве почула той дзвінок і подумала, що то сусідка, я її просила мені позичити гроші і кинулася відкривати.
А на порозі мій чоловік в спортивках і зі сміттєвим відром.
Він на мене блимає.
Я на нього блимаю.
– Ти ж у відрядженні!
– Я все поясню…
– Я все й так бачу, – я гримнула перед ним дверима, щоб він не бачив як мене трясе.
Це ж треба, все та передбачила: і спортивки дала, і тапочки дала, і вже там господарює та відра виносить. А в цей час я з дітьми сивію, на роботі проблеми, втомлена. А чоловік розважається.
Та й навіть тоді, коли він вдома. То геть не перенапружується доглядом за дітьми та нашим побутом. Он лінолеум віддерся так вже кілька місяців я за нього шпортаюся.
Я не могла пробачити, як він не просився. Сусідка потім розказала, хто та жінка, до якої він ходив, вона знімала квартиру в сусідньому будинку, навіть тут чоловік вирішив не перенапружуватися.
А тепер він сам. Ще вчора були дві жінки, які з нього пилинки здували, а тепер він їм вже й не треба, модна й без нього прожити довго і щасливо.
– Я не передумаю і навіть мене не просіть, – сказала я свекрусі, – Він не маленький, мав би думати головою, що робить і які будуть наслідки.
– Він буде судитися за квартиру!
– Хай попробує і я найму адвоката, який буде ділити не лише між нами, але й інтереси дітей будуть враховані, але вже тоді ви обоє точно не будете до них і близько підходити. Так йому й передайте.
Пішла. Не знаю, що там йому скаже, але за все треба платити. Я старалася ці дванадцять років бути йому за опору і підтримку, за люблячу і вірну дружину, все робила для нашої родини, а йому розваг захотілося? Я стільки сюди вклала, що він стільки грошей довіку не заробить аби мені компенсувати. Хіба не так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
