Віра тоді багато пережила перешіптувань та обурливих поглядів, бо ж то неабияка дивина, що викладачка одружується зі студентом.
Те, що студент був лише на три роки від неї молодшим не бралося до уваги, бо сам факт був обурливим.
– Віро Семенівно, – викликав її директор училища, – Така поведінка є кричущою, який ви подаєте приклад молодим дівчатам, які так само в майбутньому будуть педагогами? Будуть зі школярами одружуватися?
– Я думаю, що шлюб – це завжди добре для суспільства, – тихо говорила Віра, а сама й не знала чи чинить вона правильно.
Роботу довелося змінити і не вказувати про причини.
Зате жили вони з Сергієм просто неймовірно шалено. Хлопець вважав. Що неабиякий ловелас, раз йому вдалося потягнути під вінець викладачку, яка за нього старша.
Саме цей факт і став причиною того, що чоловік всі свої життєві невдачі компенсовував успіхами в жінок.
Віра спочатку не хотіла вірити, а потім вирішила, що краще закриє очі, щоб себе не ганьбити цими сценами ревнощів.
В такі самотні вечори вона сиділа перед вікном і думала чи варто було йти на такий крок та міняти улюблену роботу в педагогічному училищі на пів ставки в одній школі і пів ствки в іншій…
Сергій заробляти не вмів і не розумів, як це утримувати родину. Йому ще хотілося якихось подвигів та пригод, коли вдома на його зарплатню чекало двійко дітей, яким треба було і пелюшки купити і їсти.
Він залазив в борги, які потім мусила віддавати Віра, обурювався, що вона його не цінує та не поважає:
– Ти вічно все перекрутиш аби твоє було зверху, щоб я не робив і якби я не старався, ти все одно дивишся тими очиськами і кажеш: «Не правильно! Двійка!».
Віра мовчала. Краще було мовчати.
Проте, Сергій з родини йти не збирався, адже його все влаштовувало, а Віра розлучитися не могла, бо надто дорогою ціною їй дістався цей чоловік і цей шлюб. Виходило, як валіза без ручки – і викинути шкода, і нести нема сили.
А Вірі так хотілося любові, що вовком хотілося вити цими довгими самотніми ночами. З усіх сторін у неї вимагали бути правильною і робити все правильно, а вона більше не могла жити так. Як хотіли інші.
Он один раз пішла наперекір суспільній думці і що в результаті отримала? Її студент виявився таким самим чоловіком, як і сотні інших – інфантильним та зрадливим. І треба було заради цього юнака так собі псувати життя?
Тоді здавалося все іншим, але зараз? Зараз так, як і у всіх родинах, де чоловіки старші чи ровесники. Отака зрівнялівка.
Тому, коли вчитель фізики почав до неї виявляти деякі почуття, Віра подумала, що нічого не втрачає. Вона погодилася на короткі і квапливі зустрічі, які з часом стали просто ковтком свіжого повітря.
Її не хвилювало, що чоловік має родину, бо й сама знала, що нікуди зі своєї не піде.
Смішно, але ці стосунки тривали все її життя і були у неї найвірнішими. Коли Сергій через кілька років поїхав за кордон і пропав з кінцями, навіть тоді вона не просила свого фізика покинути дружину. Та й Вадим Петрович не дуже поспішав міняти одну жінку на іншу.
Віра прийняла факт, що чоловіки на її шляху саме такі, то що ж тут поробиш. Хотілося б вірного принца, але ж і вона не принцеса.
На свій 50-річий ювілей вона отримала неочікуваний подарунок долі – Вадим Петрович став вдівцем.
Як порядний чоловік він одразу прийшов їй повідомити, що через рік вона стане його дружиною.
І Віра чекала цілий рік, все думаючи і передумовуючи, що ж на це скажуть люди? Чи викличе її знову директор, щоб розповісти про її негідну поведінку.
Її хвилювало, що всі дізнаються про те, що вона так багато років успішно приховувала.
І чи ці стосунки знову не виявляться такими, як перші, коли ніби все добре з початку, але в побуті все зовсім по-іншому.
Фото Ярослава Романюка.