fbpx

“Віро, я від тебе йду. Візьму тільки особисті речі і машину – вона все одно старенька, в порівнянні з твоєю”, – сам здивувався, як буденно вимовляються найприголомшливіші речі! Дружина застигла. “Навряд чи зручно мені прямо зараз забирати всі речі. Думаю етичніше це зробити в твою відсутність”. Валерій подякував дружині за вечерю і явно зібрався покинути дім

Шлюб Віри і Валерія слід занести в Хрестоматію сімейного щастя. Двадцять п’ять років бездоганної служби один одному! І доля ж їм ніяких особливих пільг не надавала – все самі, самі. Варіант співжиття, в якому ніхто нікому не зобов’язаний був не для них. Розібравшись, що у них Любов і передбачаючи повстання батьків Віри ( “з глузду з’їхали, другокурсники!”), таємно подали заяву в ЗАГС.

Пройшовши необхідне “випробування часом,” розписалися і відсвяткували подію посеред дощу: осінь, чиясь дача, шашлики, однокурсники. Захмелілі юнаки, усамітнившись в лазні, дивувалися: “Вона, звичайно, дуже навіть: красуня, русалка, але навіщо окільцював, брате? Всякий раз одружитися – погана звичка!” Але Валерій, враз подорослішавши, серйозно відповів: “Хлопці, я єдину любов зустрів. Невзгасаючу”.

Це тільки на першому курсі здавалося, що студентство ніколи не закінчиться. Бац – і Віра з Валерою не тільки чоловік і дружина, але вже і дипломовані лікарі – стоматологи! Розподіли давно канули в Лету і молодята приїхали в рідне місто Віри, проігнорувавши батька Валерія. Причина була. Чоловік після того, як не стало дружини дуже скоро одружився, виправдовуючись, що в селі без господині ніяк.

Тільки-но закінчивши школу, ще не звикнувши, до того, що мами немає, син поїхав поступати в інститут і тільки це вберегло від повного розриву стосунків. Валерій не міг прийняти і пробачити, що нова дружина батька молода і гарненька. Виходило, вдівець хотів не «якось жити далі,” а заново. Тема кохання і вірності стала для чоловіка Віри дуже гострою на довгі роки. А до батька він дуже рідко заглядав, без ночівлі.

Молодих фахівців прийняла міська стоматологічна поліклініка. Валерій наполягав орендувати житло, але батько Віри прийшов з докладним розрахунком і переконав будувати квартиру, а поки все ж пожити під одним дахом. Доньці молодої сім’ї виповнилося два роки, коли переїзд, нарешті, відбувся.

Двокімнатна квартира, в чистовому вигляді, прийняла їх тепло. В одній кімнаті жили, в другій завершували ремонт. І так поки не утворилася “цукерка”. І нічого, що це був період без гостей, відпустки і обновок, в розумінні одягу. Кожна гривня призначалася для квартири. Потім надолужили. Міський театр любили, парк з каруселями і лісові прогулянки в будь-який час року.

У міру підростання доньки Лариски, зрозуміли, що найкомфортніше їм втрьох: дратувала неприбрана лоджія після галасливої компанії, розмови здавалися порожніми. І сім’я їх стала досить закритою посудиною, наповненою взаємною турботою і на трьох розрахованими розвагами. Мама Віри цікавилася у доньки чи не втомлює її така закритість, коли тільки сім’я та робота?

Сама вона, як і в більш молоді роки, іноді збирала “дівич-вечори,” вчилася плести макраме, шила м’які іграшки. Та й чоловік її не цурався риболовлі та лазні в чоловічій компанії. Віра відповідала, що все на світі їй замінює любов чоловіка і доньки. “Така в мені наповненість, мамо, що немає місця нічому іншому.” І червоніла злегка, напевно, згадуючи і щось жіноче, потаємне, чоловіком Валерієм дароване.

Стабільність, яку так цінували батьки Віри остаточно звалилася. До подружжя прийшло розуміння, що стоматологія може бути не тільки улюбленою і цікавою спеціальністю, а й непогано годувати. Орендували в заміському профілакторії площу та відкрили “Кабінет доброго зубного Фея.”

Саме так. Адже не може лікар-стоматолог – чоловік бути феєю, правда? Тому (а ще для легкого піару) – добрий зубній Фей, Валерій, незабаром приймав пацієнтів у їх з Вірою стоматологічному кабінеті. Провідним спеціалістом був він, а дружина на підхваті. Відповідала на дзвінки, організовувала скромну рекламу, готувала до роботи кабінет і робила необхідні закупівлі. Траплялося й їй проводити лікування, готувала порожнину рота пацієнта до протезування, але все-таки клієнтура йшла саме на Фея – Валерія.

Жінки розслаблялися і танули від легкого флірту, яким їх доктор огортав з першої хвилини, незалежно від віку і ступеня привабливості, а чоловіки цінували саме професіоналізм і відсутність звички витягати зайві гроші. Подружжя, перебуваючи поруч, непомітно переморгувалось, як і раніше захоплюючись один одним. Атмосфера, створена в кабінеті, була лише частиною їх роботи, але вельми приємною.

Чому ж Віра, фахівець з червоним дипломом, лише на других ролях перебувала? Була ж можливість лікувати і санувати “в два крісла,” збільшується потік пацієнтів. Доньку Ларису слід відвозити в школу з математичним ухилом, а потім в студію танців – спеціально для цих цілей для Віри придбали маленьку машинку. І обід сам собою не готувався, і пральна машина сама себе не завантажувала та й білизна не прасувалась самостійно. Тому гроші заробляв в основному чоловік, а дружина бджілкою дзижчала на домашньому фронті і йому в міру сил допомагала.

І що ж жили – не тужили без сварок і претензій один до одного? Траплялися, як вони називали, непорозуміння і причини для легкої полеміки. Валерій і Віра належали до не надто об’ємного прошарку по справжньому інтеллігентних людей, тому обвинувальних і крикливих сутичок, образ між ними бути не могло апріорі. Вони не тільки любили, але й поважали, цінували один одного. Валерій бачив в дружині Жінку, а Віра в чоловікові – Чоловіка.

І все ж деякі темні куточки у душі Віри були. Вона нудьгувала за особистим “розмаху. “Таємно їй мріялося бути не “при”, а першою. Щоб на стоматологічному кабінеті висіла табличка саме з її П.І.Б. Знала про свою “легку руку,” вміння “бачити” хворий зуб до знімка… Та що там казати, дружина Валерія була чудовим стоматологом, якого не можна було тримати мало не домогосподаркою. Так що якась жертовність в ім’я сім’ї в той період від Віри була присутня. Вона навіть була злегка нещаслива, а Валерій і не здогадувався.

Їх доньці Ларисці виповнилося дванадцять років і 37-на Віра заговорила про розширення бізнесу: оренда більшої площі, залучення нових технологій в протезуванні, власна лабораторія з виготовлення зубних протезів і залучення фахівців широкого профілю. Справа була не тільки в бажанні заробляти по справжньому багато, а не на “хліб з маслом.” Хотілося повнішої реалізації професійних можливостей.

Як стимул Віра перерахувала потреби сім’ї, що вже наближаються: навчання доньки, придбання для неї житла та й самим пора б розширити кругозір подорожами в далекі країни, а не тільки в той же профілакторій, де знаходиться їх стоматологічний кабінет. “Ми навіть в Туреччині не були, Валеро!” – гаряче підсумувала Віра. А ще у неї руки свербіли до великої особистої практики. В її уявленні, чоловік був повинен сплеснути руками: “Наскільки ти права! Загрався я в доброго Фея!”

Валерій зіщулився від несподіваного напору дружини. Старший від неї на рік, він погладшав і, сама не помітивши, наповнився флегматизм. Бажання щось міняти у нього не було. Він обожнював свій кабінет, клієнтури на його дві руки вистачало. Ціни він не задирав і пацієнтів цілком влаштовував той спектор послуг і можливостей, які лікар їм пропонував. І Валерій м’яко сказав: “Вірочко, якщо ти так сумуєш за практикою, давай працювати по змінах або по днях.” Але на думку Віри це нічого не змінювало – той же “котел,” в якому вони продовжать варитися.

Вперше подружжя сперечалося і навіть не тиждень, а місяць. У підсумку “добрий Фей” залишився в своєму кабінеті, а Віра влаштувалася в найбільший стоматологічний центр міста. Але перш їй довелося оновити свої знання на курсах, отримати необхідні сертифікати та свідоцтва, але воно того варте. Мрія збувалася: особистий кабінет, збільшення бажаючих потрапити саме до неї і зарплата дуже пристойна.

Віра відкрила рахунок на ім’я доньки і не без задоволення повідомляла Валерію скільки їй вдалося відкласти, скажімо, за пів року. Він говорив, щось типу: “Ну, ти завжди була молодцем.” І було не зрозуміло зачіпає Валеру чи ні, що з його боку немає участі в турботі про майбутнє дочки. За кілька місяців до свого сорокаріччя Віра виявила, що при надії. Про ймовірність появи другої дитини вона гадки не гадалала. Їй слід було вирішити “проблему” по тихому, але вона довірилася чоловіку.

І виявилося, що він вважає гріхом її думки і виправданням бачить тільки якісь надскладні умови життя. Донька Лариса, що вже приглядала інститут, стала на бік матері: “Тат, та вам пора про онуків мріяти і в маминому віці про дітей думати не варто”. Їй навіть було ніяково уявляти свою матір з великим животиком. Валерій, що вже сто років не димів, провів за цим заняттям кілька годин на балконі і зробив вигляд, що теми такої не було. І Віра більше не нагнітала. Коли, де позбулася “проблеми” ніхто не знав.

Валерій, якось непомітно, взяв за правило затримуватися в своєму “зубному” кабінеті зовсім допізна. З економії працював один і справи завжди знаходилися, крім лікування пацієнтів Додому приходив часто перекусити і відразу лягав спати. Зникли розмови, короткі ніжності і звичка подовгу ганяти разом чаї. В “Доброму Феї,” крім робочої зони був закуток з диваном, холодильником і навіть телевізор був. “Хоч живи!” – говорив Валерій раніше дружині, але завжди в сім’ю поспішав.

У той вересневий вечір, благословивши останнього пацієнта, він раптом зрозумів, що зовсім не тягне додому. Його донька, яка відкрила для себе школу в шість років, благополучно її закінчила і стала наймолодшою ​​студенткою на першому курсі педагогічного інституту. Майбутній учитель математики. Напевно, слід було пишатися. Його дружина – “передовик стоматологічної праці” несла і несла в клювику. Як і раніше залишалася струнка і зріло красива. Так над побутом вона, як раніше не побивалася, але вдома затишно і напівфабрикати купувалися якісні.

Значить все добре і це просто він – розтовстілий буркотун, нез’ясовно чому не відчуває щастя? Та й чи є воно в сорок два роки? Не хотів, але довелося зателефонувати Вірі і набрехати по поломку машини. Мовляв, завтра при світлі дня розбереться між прийомом пацієнтів. Мелодійний голос дружини забарвився схвильованістю. Вперше в житті йому захотілося міцно прикластися словом, але він інтелігентно сказав: “Віруню, не хвилюйся. Я втомився і лягаю спати. Телефон відключаю.”

Дістав з холодильника три банки пінного до якого звик останнім часом, плавлений сирок, хрусткі хлібці – ось і вечеря без всяких проблем. Пішов в глиб профілакторію і сів на лаву в улюбленій альтанці. Пив, закушував. І раптом подзвонив людині, яку, виявляється, не дивлячись на образу, як і раніше дуже любив – батькові. Слава богу, був у нього номер його телефону. Батько, за всі роки бачив сина разів зо п’ять, стривожився не на жарт:

“Синку, у тебе голос такий… Чи здоровий? Як Віра з Ларисою?”. Як міг заспокоївши, Валера запитав: “Тату, а пам’ятаєш Танюшку Сафонову? Ту, що на три класи молодшою була і батько її за мною з ремніщем ганявся, лякаючи, що стукне, якщо я її “зіпсую”. Батько засміявся:” А як же. Ти все мамці казав звикати, що Танька їй невісткою коли-небудь стане. Таня школу закінчила та в місто виїхала в те, де ти з Вірою живеш. На медсестру навчалася. Начебто в притулку для людей похилого віку працює. Приїжджає, але рідко. У неї ж батьків не стало, тільки брат старший залишився. Але до чого тобі це?”.

І справді, до чого? Побажавши батькові спокійного сну, Валерій задумався. Таня Сафонова була з розряду першого кохання, але як виявилося, не справжньою. В інституті, зустрівшись з Вірою, Валера її забув. Або просто не бажав в село, до батька зайвий раз їхати? Допив своє питво і поплівся до себе в кабінет. Голова злегка запаморочилася, значить вдасться швидко заснути. Втомився він від свого дивного безсоння з безглуздими думами.

Тетяна Сафонова, виявилося, заміж не виходила. Валеру чекала, а може ніхто не зазіхнув. Дійсно, доглядає літніх людей в пансіонаті для людей похилого віку та проживає одна в панельному будинку в однокімнатній квартирці. Це не сорока на хвості принесла: Валера в село до батька змотався і все дізнався. І татка свого вперше, за сторіччя, обійняв і покаявся. А про Таньку збрехав, що ностальгія за дитинством в голову закралася. Таке, дрібниці. Навіть якщо адресу у її брата дізнався.

Це був звичайний п’ятничний вечір. Валерій, Віра і донька їх Лариса вечеряли разом, що траплялося вже давненько не часто. Що робити – все зайняті. Віра виглядала жвавою і, здається, навіть косметику не змила – не виглядала домашньою. Валерій раніше дуже любив складові свого дому – донька Лару і Віру – дружину. І ніколи не анатомував їх почуття одне до одного. Вважалося, що вони у них незгасаючі.

“Сорок два це ще нічого або вже занадто?” – запитав Валера Віру, коли донька втекла за дзвінком подружки. Дружина потягнула з відповіддю, не розуміючи, характер філософського питання. Якщо вирушати у засвіти чи ставити хрест на активному житті, то безжально рано. Значить, “ще нічого”. Валера посміхнувся: “Ось і я так теж подумав. Цілком можна прожити ще одне, інше життя”. Віра насторожилася: “Це як? Що за настрій у тебе сьогодні? Ти там в своєму кабінетику скоро зовсім здичавієш. Потрібно спілкуватися з колегами, вперед рухатися. Хочеш, я поговорю і тебе візьмуть до нас в центр? Вакансії постійної немає, але поки на підміну…”.

“Віро, я від тебе йду. Візьму тільки особисті речі і машину – вона все одно старенька, в порівнянні з твоєю”, – сам здивувався, як буденно вимовляються найприголомшливіші речі! Дружина застигла. Її довге волосся русалки давно укоротилися до асиметричного каре. Очі сірі з легким прищуром, бездоганний ніс і пишні губи. Красива, розумна, самодостатня. Цікаво, давно вона знайома з “підтриманням” краси?

Дружина потрясла головою, немов відганяючи його слова: “Але тільки минулого тижня ми обговорювали що подарувати моєму батькові на ювілей”. “Монолог, Віро, не обговорення. Скоро я стану твоїм колишнім чоловіком, а значить і зятем – колишнім. Тільки для Лари нічого не зміниться. Навряд чи зручно мені прямо зараз забирати всі речі. Думаю етичніше це зробити в твою відсутність”. Валерій подякував дружині за вечерю і явно зібрався покинути дім. Віра відчувала себе, як африканець, який жив посеред вічного літа і раптом все навколо заледеніло і його попередили, що ось так буде завжди.

Не вірячи в те, що відбувається, вона промовила заспокійливо, хоча всередині все тремтіло: “Валеро, ти просто втомився. А може на тебе так вплинула поїздка в село до батька? Ти завжди стресово сприймав ваше спілкування. Я зараз Іван-чай заварю, приготую ванну, масаж зроблю. Ти сам собі господар – закинь на тиждень роботу. І поділися своїми переживаннями, пам’ятаєш, як раніше?”.

Валерій дивився на неї з відтінком жалю, відзначаючи, як дружина зблідла, як тремтять її губи, Але слабину не дав. Складаючи в спортивну сумку щось щодня необхідне, припечатав Віру безжальним чоловічим одкровенням: “Ти права, Віро. У мені давно живе спустошений – скукоженний, безсилий звірок. Не допоможе ні ванна, ні чай, ні сніданок у ліжко. До батька я їздив , щоб пробачити і попросити вибачення. Стало легше. Ну, а ще дізнався адресу Таньки Сафонової – була така в іншому моєму житті. До тебе. І я пішов просто на неї подивитися, а вийшло, відкрив двері в іншу половину свого життя. “

“Але ти стверджував, що любив тільки мене… І ця… Танька ж наша ровесниця? Чужа жінка. І ти готовий через неї зруйнувати все?!”- Віра почала з шепоту, але потім її голос зміцнів. Поки ще чоловік зітхнув:” Не через неї, а для себе, Віро. Перша половина життя прожита. У ній я дуже любив тебе. Палко. (Він посміхнувся сумно). Але зрозумів, що сорок два – це ще нічого, тільки перша частина. Не муч себе аналізом – це безглуздо. Просто прийми. З Ларисою я поговорю неодмінно”. І пішов.

Ображена Віра довго не відступала. Дзвонила Валерію кожен день – він щоразу відповідав терпляче. Вимагала назвати нову адресу, але отримавши тверду відмову, приїхала в “Кабінет доброго Фея” особисто і там влаштувала справжній ураган. Перекинула бормашину, знесла столик зі склянками і інструментарієм медичним. Кинулася до вікон, щоб здерти жалюзі. У неї немов демон вселився. Ні, вона, звичайно, і так прибула без всякого настрою, але вигляд невідомої їй жінки в білому халаті, поруч з Валерієм, переклинив інтелігентну Віру конкретно.

Майже колишній чоловік (заява на розлучення крутилося в роботі) викликав тестя і доньку Ларису (ну, не санітарів ж було йому викликати!). Жінку зі зусиллями посадили в машину і відвезли. Вірина тойота простояла на стоянці профілакторію кілька днів. Відчайдушне неприйняття в дружині Валерія викликала ось та нез’ясовність, нерозуміння того, що сталося. Якщо хочете – абсурд.

“Танька Сафонова” виявилася худосочною, непоказною жінкою. Стрижка Пікс, окуляри в “бабусиній” оправі. І не було в ній ні чарівності, ні привабливої м’якості. З першого погляду – сухар і Несміяна. Здається, якби вона була привабливою (наприклад, жіночно доброї), Вірі було б легше і зрозуміліше: чоловікові захотілося різноманітності. Наявність у “Таньки” хорошої матеріальної бази теж могло б прояснити ситуацію, але цього в помині не було.

Вибір Валерія зводив з розуму. Ніби він все життя ходив в пристойному костюмі, а тепер убрався в лахміття. І від цього хотілося вити. Додавало сірих фарб і те, що Віра втратила бездоганне сімейне життя і найкращого чоловіка на світі. Будь Валерій гулякою чи причепою-маніпулятором (можна будь-який інший недолік), байдужим батьком – розлучення не викликало б у жінці таку спрагу до відплати. Вона виявилася непідготовленою абсолютно. І обескриленою.

Дату розлучення переносили кілька разів через психологічний стан Віри. А без її присутності розлучити не могли, оскільки Віра заявила свої права на бізнес чоловіка – “Кабінет доброго Фея”. Треба сказати, що після відрахувань – оренда, податки, вкладення в витратні матеріали та ін. чистого прибутку виходило трохи. Скажімо, не більше половини того, що заробляла Віра, яка “сиділа” на дорогому протезуванні в приватному стоматологічному центрі.

Але Віра бачила єдину можливість відчутно зачепити невірного чоловіка – це стерти з лиця землі “доброго Фея.” Зрозуміло, що на шматок з маслом колишній де-небудь все одно заробить, але частинку душі точно втратить. Донька Лариса, розриваючись між батьком і матір’ю, просила: “Мамочко, залиш татові кабінет. Він скромно рентабельний. Приходять одні відпочиваючі профілакторію та низка бюджетників з пенсіонерами тягнеться. Залітають грошові, але рідко – вони ж у тебе все пасуться.”

Віра стояла непохитно. Вірніше лежала – з нею стався криз такої сили, що доктор сказав, що вона перебувала за крок від… А завершилося все несподіваним чином. В один із днів Лариса (сам Валерій своєю персоною дружину турбувати побоювався) принесла матері папір – дарчу на стоматологічний кабінет в профілакторії. Вірніше на його оснащення, оскільки площа була орендована. Ось такий подарунок зробив Валерій Вірі.

Жінка переглянула документ і… розірвала на шматки. Занурила обличчя в них і заплакала якимись новими сльозами. Полегшення, смирення чи безсилля – хто ж знає.

…Багато років тому мама моя працювала черговою в тому самому профілакторії, де функціонував кабінет доброго Фея. З Валерієм, дуже контактною людиною, вона здружилася і не раз говорила про те, про се. І вона, і я, і наші знайомі бували в його кабінеті. Стоматолог він був приголомшливий і пацієнтів шкодував. За кожен, здавалося б, пропащий зубний “огризок”, від якого його колеги відмовилися, бився до останнього і, в основному, рятував.

Його першу дружину Віру я бачила в ще кращу пору їх стосунків. Ці двоє і справді “невичерпно” здавалося, любили один одного. Років п’ять тому знадобився тямущий стоматолог. Про Валеру згадали. Приїхали в той самий профілакторій, а стоматологічного кабінету немає і в помині. І не зміг ніхто підказати куди подівся добрий фей Валерій. А дружина його колишня, Віра, організувала-таки мережу власних зубних кабінетів. Спеціаліст вона хороший і ціни божеські, але якась нервова і руки трохи тремтять.

Автор – ЛінаЗвами.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page