Марія не те що не прийняла Надю, вона бачити її не могла. Її Богданчик, її гордість і опора, її плани на майбутнє, вирішив одружитися без її схвалення. І не просто вирішив, а поставив перед фактом.
“Мамо, ми з Надійкою подали заяву. Через два місяці весілля,” — сказав він, ніби це буденна новина.
Для Марії це було як грім серед ясного неба. Вона присвятила своє життя Богданчикові, відмовляючи собі в багатьох речах. А тепер повинна прийняти дівчину, яку бачила лише кілька разів, називати її донькою і ще й допомагати справляти весілля? “Ні! Не буде цього!” — вирішила Марія.
Надія багато думала того вечора, коли Богдан провів її додому. У її кімнаті, в квартирі сестри, їй було тісно і незатишно. У сестри — своя сім’я, маленька дитина, тому Надя завжди почувалася зайвою. Навіть запросити когось у гості, зокрема Богдана, вона не могла.
Згадуючи знайомство з майбутньою свекрухою, Надя зрозуміла: підтримки не буде. Батько теж був категоричним: “Поки ти не закінчиш університет, жодних сюрпризів!” Він і дозволив їй переїхати до великого міста лише за умови, що вона житиме з Валерією, старшою сестрою. Грошей на розваги не давав — “щоб голова була зайнята лише навчанням”.
Довіритися сестрі? Валерія завжди була “улюбленицею тата”, хитро знаходила до нього підхід, і навіть свого сина назвала на його честь. Надія знала: сестра не піде проти батькової волі. Вона залишалася сам на сам зі своїми проблемами. А Богданова мама взагалі виставила її за поріг.
Відчуваючи безвихідь, Надія вирішила: час поговорити з батьком. У нічній розмові по відеозв’язку вона намагалася довести йому, що її почуття до Богданчика щирі.
Тим часом і Марія не могла заснути. “Синові 26 років. Було б дивно, якби він дівчатами не цікавився. Але одруження? Із ким?” Дівчина жила в чужій сім’ї, матері не мала, а навчання ще триватиме два роки. Яка з неї дружина? Богданчик тільки почав приносити стабільний заробіток, і вона нарешті змогла трохи видихнути. Ремонт у квартирі зробила, у відпустку вперше за багато років поїхала. А тепер що? Знову рахувати копійки?
Вранці Марія вирішила поговорити із сином. Приготувала його улюблені сирники й виклала все, як є: “Сину, подумай добре. Одруження — це серйозно. Ти ж тільки-но почав заробляти, а тепер доведеться тягнути студентку. Жити окремо? На оренду грошей не вистачить, отже, знову всі разом. Із дитиною та двома господинями в одній квартирі миру не буде. Та й ти молодий, ще не гуляв як слід. Подумай: краще замість весілля купимо тобі машину. З машиною у тебе буде більше можливостей, і, повір, ще багато дівчат з’явиться. Але ця Надя — не пара тобі, не пара!”
Богдан мовчав, але слова матері засіли йому в голову.
Того ж вечора Надя чекала Богдана біля прохідної. Вона не могла дочекатися, щоб розповісти йому новину: батько змінив свою думку! Він сказав, що підтримує їх. І не тільки словами. До весілля вони отримають окрему квартиру й машину. А весілля буде не гіршим, ніж у Валерії. Батько пояснив: “Усе життя я працював заради вас, доньок. А строгість була для того, щоб ви виросли достойними людьми. Якщо це твоє справжнє кохання, я за вас!”
Надя була на сьомому небі від щастя. Але Богдан, побачивши її крізь двері, не наважувався вийти. Увесь день він думав над словами матері, і вирішив: вона має рацію. Весілля зараз — це кінець його свободи. А машина відкриває перед ним нові горизонти. Він глибоко вдихнув і вийшов назустріч Наді.
“Богдане, слухай!” — почала вона, але він перебив її: “Надю, почекай. Спершу я…”
Богдан сказав їй, що більше не хоче продовжувати ці стосунки. “Я довго думав і зрозумів: зараз ще не час для шлюбу. У мене інші плани. Ти знайдеш когось, хто краще підійде тобі…”
Надя застигла, не вірячи своїм вухам. Усе, що вона хотіла сказати, вмить стало неважливим.
